Юрій Луценко Генеральний прокурор України

Від нас залежить, як житимуть п'ять – десять – тридцять наступних поколінь

28 серпня 2015, 15:47

З виступу Юрія Луценка на 12 позачерговому з'їзді партії "Блок Петра Порошенка "Солідарність" 28 серпня 2015 року

У найважчий період мого життя – у тюрмі, на одному із останніх судових засідань я говорив про те, що світ належить оптимістам. Песимісти лише глядачі. Саме з цієї фрази хотів би й розпочати свій виступ.

Світ належить оптимістам. Решта є просто глядачами того, що вони роблять.

Від епохи Великого князя Володимира пройшло тридцять людських життів. Від епохи Богдана Хмельницького – десять життів, а від життя Тараса Шевченка лише п'ять. Це означає, що все, що робиться в історії, відбулося недавно. Але це той якір, який тримає нас на цьому полі і на цій землі.

І саме від нас залежить, як житимуть наступні п'ять – десять – тридцять поколінь. Я не перебільшую, бо Україна зараз знаходиться саме в такій точці.

Два роки тому під час проведення у Львові Світового конгресу українців як простий позапартійний член громадянського суспільства я сказав, що на наступних президентських виборах велику роль відіграє Петро Порошенко. Тоді преса дружно заявила, що я або відірвався від дійсності, або вступив у дуже тісні родинні зв'язки із відомим бізнесменом. Ну і що я не розуміюся в українській політиці.

Сталося інакше.

Рік тому Петра Порошенка обрали президентом.

Рік тому стихійний бунт сепаратистів переріс у неоголошену агресію регулярних частин російської армії.

Дев'ять місяців тому БПП і УДАР спільно перемогли на парламентських виборах і виборах у столиці.

Зараз ми стоїмо перед нагальною потребою об'єднання всіх сил, які хочуть і можуть проводити реформи.



Мій син, повернувшись із війни, навчив мене простого правила, простій солдатській мудрості: хочеш перемогти у бою – викопай такий окоп, щоб у ньому помістився й товариш. На сьогоднішньому з'їзді ми маємо створити такий "окоп", щоб у нього помістилися всі наші друзі, котрі мають намір іти дорогою реформ і не звертати назад.

Хочеш когось переконати – заводь друзів, переконуй їх, рахуйся з ними, спільно здобувай перемогу.

Об'єднання правоцентристських політичних сил – єдино правильна стратегія в умовах війни з агресором і в час найскладніших реформ.

Ми маємо безліч ворогів. Головний із них – російський імперіалізм. З Росії ми повсякчас отримуємо не "листи із любов'ю", а конвої із зброєю, найманцями, які несуть горе і смерть в Україну. Мова шантажу Російської Федерації супроводжується військовою агресією і не відповідає уявленням не лише ХХІ століття про цивілізоване життя, але й умовам ХІХ століття, не яке так орієнтується новоявлений "імператор всеросійський".

Мета Путіна – не лише загарбання України, аби не дала корисного прикладу для народів Російської імперії, але й розділ Європи, як це вже зробив у свій час Олександр І, а потім – Сталін. Це його мета.

Та навіть він, живучи в уявні часи ХІХ і ХХ століття порушує навіть ті правила. Навіть тоді неоголошені війни такими методами і такою брехнею не дозволяв собі жоден із диктаторів. Це зрозуміло, бо Москва – "третій Рим", столиця третього світу і вона може ілюзорно самостверджуватися лише через приниження сусідів.

Тепер це безнаказано не вдасться.

Завдяки героїзмові українського солдата, завдяки самовідданості українського суспільства і його найкращої частини – волонтерів і добровольців, завдяки владі сьогодні ми маємо боєздатну Українську Армію. Вона ще не може перейти в атаку, але вже стала гарантом того, що Путін збройно вже не упокорить Україну.

І це велике досягнення і результат того, що робить і президент, і уряд, і парламентська більшість, центром якої є фракція партії "Блок Петра Порошенка".

Наш ворог номер два – олігархи.

Чітко зрозуміло, що в Путіна, який втратив збройну можливість захопити Україну, є єдиний доступний метод – "зірвати" її зсередини.

Хто може стати детонатором цього вибуху? Хто постраждав від нової влади? Олігархи. Один із них прямо мені казав у телефон: я оголошую вам війну, поки ви не повернете мені все, що в мене було до Майдану. І наступного дня "Правий сектор" вийшов у центр столиці. Це не жарти і не фобії "вселенської змови" і не конспірологія. Це – проста політекономічна реальність – сьогодні президент, уряд і парламентська більшість наступають на засадничі інтереси олігархів, вони це відчувають і тому стають черговою загрозою для українських реформ.

Цим товаришам чи панам із нашого з'їзду треба передати простий меседж: читайте історію. Еволюція також не порахувалася із бажанням ящурів, які назавжди хотіли зберегти свої величезні розміри і зуби, завойовані великою кров'ю і великими талантами. Еволюція безжальна: прийшов мезозой і закінчились динозаври.

Мезозой прийшов після Майдану, динозаври мають піти в небуття. Олігархи мають стати крупними бізнесменами і більше ніколи не впливати на українську внутрішню і – особливо – зовнішню політику.

Ворог номер три – корупція.

Це правда, що в країні існують правила тільки для того, щоб існувала такса за їхнє порушення. Це пряма цитата з інавгураційного виступу Міхеїла Саакашвілі. І ми нічим не відрізняємось від колишніх порядків у Грузії. І наш внутрішній найбільший ворог – корупція.

Рух "дерибан" страшніший за всілякий талібан. Ми мусимо його прикінчити. Методів є два: або це буде по закону, або станеться без закону. Думаю, як і більшість тут присутніх, я виступаю за те, щоб це відбулося швидко, надійно і по Закону.

Саме тому ми маємо сьогодні об'єднуватися, щоб у парламенті пройшли затвердження небачені раніше закони по боротьбі з корупцією. Саме для цього політичні сили, які реально підтримують боротьбу з корупцією, мають отримати єдиний організаційний центр.

Ворог номер чотири – популізм.

Є безліч людей, які чи з особистого бажання, чи за певні привілеї від олігархів займаються брехливим безмежним популізмом, напихаючи електорат брехнею, як гусей горохом перед тим, як вийняти з них фуагру.

Сьогодні з екранів телевізорів ми чуємо безліч брехні про те, що газ може бути дешевшим наполовину, що війну можна завершити за тиждень радикального наступу на фронтах.

Так, все можна зробити, тільки сидячи збоку на дивані, гавкаючи "всепропалозрада". Така поведінка – один із найбільших ворогів українського суспільства і українського майбутнього. Увесь цей радикальний капріотизм має бути загнаний на маргінес української політики.

Зробити це можна лише об'єднуючись з тими, хто хоче і може працювати заради реформ.

Ще один, чи не найстрашніший ворог – розбрат.

Це наша давня річ, яка раніше загублювала всі наші спроби стати самостійними, незалежними і багатими. Є безліч людей, котрі формують "партії війни" навколо будь-якого лідера, маючи на меті стикати вождів лобами заради особистих або корпоративних інтересів. Члени "партії війни" завжди мають свій тренд – без "війни" вони нікому не потрібні, вони більше нічого не вміють. Вони вміють тільки інтригувати, стикати лобами, шукати неіснуючі змови і зради.

Усім таким діячам також передаю вітання.

Рішення Страшного Суду за сіяння розбрату в такий для України час не має права на апеляцію.

Сьогоднішній з'їзд – це перший крок до об'єднання правоцентристських політичних сил, які мають подолати російський імперіалізм, олігархів, корупцію, популізм і розбрат.

Чому першими ми приймаємо рішення з партією УДАР? І кожен член цієї партії, і її лідер Віталій Кличко перевірені і спільним Майданом, і спільною владою. Не просто союзники і колеги, а друзі й товариші.

Для чого ми об'єднуємося? Ні, це не об'єднання знаків і лейблів, не об'єднання ритуальних назв, не боротьба за рейтинги, за місце у партійній чи владній вертикалі. Упевнений, ми єднаємося заради спільної мети, спільної цілі, досягати якої ми маємо разом.



Дорогу осилить не лише той, хто йде, а й той, хто йде гуртом, командою і знає, куди йде, вірить членам своєї команди.

Не Порошенку, не Кличку, не Яценюку, не комусь із інших політиків потрібне це об'єднання. Це об'єднання зусиль заради того, що ми обіцяли виборцям.

Колеги, мені, даруйте, по барабану майбутні рейтинги. Мені важливо, щоб той мандат, що ми його отримали від Майдану, а потім – усього народу, ми бодай частково реалізували.

Не уявляю, як можна буде жити далі, якщо ми не зможемо зробити того, заради чого нас найняли до влади, давши нам більшість.

Сьогодні люди перебувають у розпачі, ви про це прекрасно знаєте. Вони не чують плану, не бачать сигналів єдності, не відчувають конкретних наслідків. Це наша найбільша проблема.

Ми маємо чітко сказати: зараз відбувається об'єднання навколо заклику президента щодо спільних зусиль усіх політичних сил щодо спільного плану.

Так, той план важкий, ці реформи страшенно болючі для людей і цей час ще буде довгим. Грузія, Польща, Литва, Латвія і Естонія отримали видимі результати на третій – п'ятий рік. Так, це довго, але ми знаємо, що робити і як досягти мети. Це перше, що своїм з'їздом ми маємо підтвердити людям.

Друге, про що ми маємо сказати. Ми готові об'єднуватися, не дивлячись на квоти, назви і посади. Об'єднуватися тут, а не в будь-якому іншому місці. Нас цікавить результат.

Третє, люди невдовзі відчують користь від реформ. Це те, чого ми маємо досягати і в парламенті, і в уряді. Країні потрібна командна робота уряду і парламенту.

Якби мене почули рік тому, коли з цієї ж трибуни я закликав до об'єднання усіх правоцентристських сил у єдиний список, ми б уникли і помилок, і гальмування реформ, до чого призвів похід багатьма колонами. Лише сьогодні колеги з "Народного фронту" говорять про необхідність єднання. Але краще пізно, ніж ніколи.

Так, необхідне єднання всіх, хто хоче працювати на реформі в парламенті, бо густа піна ура-патріотів, істериків і "всьопропальщиків" залила парламент і здорового голосу часто взагалі не чути.

Маємо створити єдиний організаційний центр і в парламенті, аби далі проводити реформаторські закони, переформатувати уряд, рухатися наміченим планом європейських реформ.

Говорячи про уряд і парламент, скажу свою особисту точку зору: інфляція слів призвела до девальвації цілей. Ми вже чули так багато хвалебних і переможних реляцій, що люди перестали чути взагалі.

На цей момент наша фракція, наша партія планує просту річ: заслухати звіт прем'єра, який має звітувати не сьогодні в телевізорі, а перед парламентом, який найняв його на роботу. Він має почути критику. Також парламент має почути кожного міністра, і якщо у міністра немає плану реформ із швидкими перемогами, такий міністр має бути замінений.

Простий приклад: МВС, страшне господарство, точно про це знаю. Рік списували все на війну. Зрештою, парламент розпочав і довів до логічного кінця реформу МВС і Національної поліції зокрема. Десята частина реформи у вигляді патруля дала негайний позитивний результат – люди відчули зміни. Люди готові терпіти, якщо зміни відбуваються. І це той маленький приклад, як має діяти кожне міністерство.

Або взяти НБУ. Його голову було за що критикувати, але не було за що знищувати. Сьогодні люди бачать, як завдяки Гонтарєвій гривня вистояла.

Міністр фінансів Яресько може сказати, що фінансова стабілізація в Україні відбулася. І це також та реформа, яку людина відчуває щоденно.

Не хочу мати вигляд людини в рожевих окулярах. Вони в мене звичайні – прозорі. Але, говорячи про реформи, ми маємо показувати людям їх результати. На жаль, я можу назвати хіба ще два міністерства, які мають і реформи, і результати. Зокрема, Міністерство соцполітики і енергетики, хоч там успіхи не такі вагомі. Але про інших зараз мені нічого згадати.

Тобто, уряд викликається в парламент, спільно формують завдання і команду націлених на реформи однодумців. Іншого варіанту в нас не буде.

З іншого боку, у нас не буде й одномоментної перемоги, як про це говорять популісти. Перескочити одним стрибком через болото не вийде.

Реформи – довга, важка і відповідальна робота. Ми маємо збудувати міцний міст, яким вийдемо з радянської трясовини.

Нині ж реформи буксують через нездатність окремих представників уряду, через ураження дитячою хворобою популізму найліберальніших депутатів парламенту. Саме тому ми маємо сформувати всіх, хто готовий втілювати реформи.

Окремо наголошу для журналістів, що юридичної підстави для фракцій у нинішньому парламенті відсутні. Але ніхто не забороняє депутатам, об'єднаним єдиною метою, створити міжфракційне об'єднання.

Сподіваюся, БПП підтримає таке рішення.

У перспективі ми маємо вийти на формування єдиної правоцентристської політичної сили з єдиним політичним і організаційним центром на чолі з президентом України Петром Порошенком, який є генератором українських реформ.

Лише так ми переможемо і Путіна, і корупцію, і розруху.

Закликаю усіх не боятися у мріях і не здаватися у діях.

Вірю, що перемога буде за нами.

Слава Україні!

powered by lun.ua
Aтака Путіна1245 Корупція1366 Уряд реформ410 Україна та Європа1103 Зеленський41
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter