Добровольцям – як вижити
Друзі, товариші по зброї!
Дуже часто вас кидають у атаку без її належної підготовки. Я знаю, не у ваших правилах відмовлятися від виконання таких завдань, і це правильно. Але треба розуміти, що якщо ми будемо сліпо виконувати бездарні і помилкові накази – не буде ні вас, ні української боєздатної армії.
Ми прийшли, щоб створити українські збройні сили – отож, треба їх створювати.
Як?
Виконуючи накази "творчо".
Перед тим, як піти у розвідку боєм, у піхотного підрозділу є право запитати про декілька необхідних речей у командування.
1. Вогнева підтримка артилерії.
Штурмувати рубежі противника піхотними підрозділами, навіть з прикриттям бронетехніки (яке, як правило, слабке), потрібно лише за наявності постійної артилерійської підтримки. Це є базовим постулатом організації загальновійськового бою. Отож, потрібно наперед пересвідчитися, що з вашим піхотним підрозділом рухається артилерійський наводчик. Потрібно пересвідчитися, що у батареї є необхідний запас снарядів, відповідних за типом та кількістю. Врешті, бажано пересвідчитися емпірично, що місця, по котрим треба стріляти, пристріляні "вашою" батареєю.
2. Схема зв'язку, і взагалі – схема взаємодії з бронетехнікою та артилерією. Усі дійові фігури наступаючих сил (артилеристи, танкісти, піхотинці) мусять розуміти, яким чином вони спілкуються і як взаємодіють.
3. Карти і місцевості та маршрути наступу та відступу. На жаль, дуже часто наступ ведеться командирами, у котрих нема карт ні у папері, ні на планшеті. Це неприпустимо. Командири наступаючих підрозділів часто ну мають нікого уявлення, як виглядає географія району, котрий вони намагаються зайняти. Обов'язок командування – дати маршрути для просування вперед і варіанти відходу. Порядок відходу також треба проговорити наперед – хто кого прикриває у разі відступу.
4. Наявність сил та засобів для евакуації поранених. Атака чи то пак розвідка боєм передбачає високий ризик втрат, тому порятунок поранених має бути спланований та організований наперед.
Отже, у добровольців завдання – не тільки воювати, але й конструктивно брати участь у покращенні організації війська. Допомоги у цьому чекати нізвідки. Командири не почнуть командувати правильно, поки їх до того не простимулювати.
Це важка дипломатична робота. Потрібно енергійно говорити і зі своїм начальством, і активно комунікувати з "сусідніми" підрозділами – танкістами, артилеристами. Налагодження взаємодії – запорука виживання. Немає іншого шляху, як тільки самотужки налагоджувати горизонтальні зв'язки.
Треба бути готовими відстоювати свою позицію.
Приміром, якщо вам скажуть, що артилерійська підтримка вам "не полагается" – потрібно нагадати про устави військових сил і про те, що розвідка боєм все-таки має своєю кінцевою метою придушення точок опору противника артилерійським вогнем.
Те саме стосується і карт, і медичного забезпечення.
Треба конвертувати високу мотивацію добровольчих частин у своєрідне реформування тактики, у побудову війська. Досить компенсації бездарного управління військами своїм героїзмом.
Текст з'явився за підсумками розмов з Юрієм Бутусовим. Сподіваюся, Юрій найближчим часом напише власну, більш розширену та професійно вивірену рекомендацію, як добровольцям діяти у подібних обставинах.
