НАТО: Три роки не-інтеграції
Нещодавно промайнула новина, здатна викликати болісну заздрість. Чорногорія стала офіційним членом НАТО.
Паралельно, в український парламент чергову законодавчу ініціативу, пов'язану з інтеграцією до Альянсу.
З цього приводу маю сказати кілька тез.
Дубляж замість контролю?
Підтримуючи своїх колег у їх прагненні, утім, я вважаю, що з точки зору тактики парламент робить помилку. Якщо ми, законодавці, хочемо примусити уряд інтегрувати Україну в НАТО (а тільки так, через уряд, це можливо), ми маємо діяти інакше.
А саме, зафіксувати той факт, що за три роки не зроблено жодного істотного кроку з інтеграції країни до північноатлантичного альянсу, і вжити заходів – в тому числі і кадрових – щоб примусити урядовців реально працювати над цим завданням.
Контрольна функція парламенту не менш важлива, аніж законодавча. Особливо вона потрібна зараз у сфері співробітництва з НАТО. Варто було б спершу поставити руба питання про виконання законодавства, прийнятого на той час новообраним складом парламенту у 2014 році.
Нагадаю, 23 грудня 2014 року Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості" (Закон N35-VIII). Проект було внесено Президентом, автор цих рядків його підтримав.
Тоді, зокрема, закон України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" було викладено у новій редакції, згідно з якою однією із основних засад зовнішньої політики стало "поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації".
На думку фахівців-юристів, тоді вже був однозначно визначений курс на набуття членства в НАТО.
Отож, нині Парламенту варто дати жорстку оцінку бездіяльності уряду та АП в цій сфері. Перед тим, як міняти тексти законів, треба було провести аудит, чому не працюють уже чинні.
Інакше жодне нове законодавство щодо вступу у НАТО не матиме ні сили, ні сенсу!
ВСЕ НЕОБХІДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЗАРАЗ ПРИСУТНЄ. Просто Порошенко та його політичні колеги не поспішають його виконувати, хоча самі просили його прийняти. Не поспішають з тих же міркувань, чого не виконується Конституція в частині введення воєнного стану в разі агресії, чого блокується законодавство про захист державної мови, про визначення статусу окупованих територій тощо. Але це окрема велика тема.
"Шашечкі чи їхати"
Далі, те, що пропонують колеги-парламентарі зараз, імперативно закріпляє необхідність набуття членства в НАТО. Але, при цьому – відмовившись від необхідності досягати критеріїв для вступу в НАТО!
Це знову-таки тактично неправильно. Ми мусимо змиритися з тим залізобетонним фактом, що у Альянс у найближчі роки нас не візьмуть. Тим не менш, в контексті агресії Росії та тенденції до переростання її у континентальний конфлікт, необхідно бути готовими до того, що Україна де-факто воюватиме разом, пліч-о-пліч, з військами НАТО.
Іншими словами – велика війна божевільної країни проти всього світу може початися в будь-який момент. Ми маємо бути готовими до цього, щоб спільно оборонятися від навіженого агресора.
Що це означає? Що постановка питання про сам лише дипломатично-переговорницький шлях вступу до Альянсу є недостатнім. Необхідно паралельно приймати стандарти НАТО для того, щоб взаємна інтеграція на рівні війська працювала в реальності НЕЗАЛЕЖНО від того, чи підписані усі папери, чи є необхідна для цього юридична та міжнародно-політична база. Власне, це вже є в нашому законодавстві, і прибирати його звідти – навіщо?
Якщо ми приймаємо законодавство як радше риторичну формулу (а так, на жаль, воно і є), то прибирати з неї критерії відповідності натівським стандартам як мінімум не варто. Стандарти НАТО мають стати нашим девізом. Хоча б на противагу тим совковим традиціям, якими ще рясно хворіє наша армія. Але це ще одна окрема велика тема...
Що робити?
Попри тактичні вади нових законодавчих ініціатив у парламенті, їх, за фактом їх включення у порядок денний, потрібно все ж швидко підтримати. Разом з тим, скористатися цим сплеском уваги до теми і як мінімум провести парламентську дискусію у формі слухань щодо печальних підсумків нашої не-інтеграції до НАТО за останні три роки.
Я закликаю усіх колег: якщо вже так сталося, що ми, парламент, (з найкращими намірами) де-факто дали на себе перевести стрілки неробам і саботажникам з АП та уряду, то, звісно, потрібно якнайскоріше прийняти це необхідне (чи то пак "необхідне") законодавство, щоб знову позбавити нероб і саботажників можливостей прикриватися відсутністю необхідного законодавства.
Якщо вже ми взялися міняти законодавство щодо НАТО та суміжних тем, то треба зробити це блискавично, і не зупинятися, тримати тему північно-атлантичного альянсу в ефірі не менш гучно, ніж тему безвізу (вдумайтеся, наскільки це непорівнянні питання з точки зору виживання України, і наскільки різна медійна до них увага!).
Але потрібно розуміти головне: парламент не може замість Міноборони та Генштабу ні створювати бригади за стандартами НАТО (до речі, де ХОЧ ОДНА, обіцяна бригада у складі Нацгвардії?! ЗСУ?!), ні займатися дипломатичною роботою замість МЗС. Парламент, на відміну від АП, не може давати напівофіційні команди урядовим структурам.
Ми мусимо усвідомлювати – що зі старими, що з новими законами саботаж продовжиться, і поки його не побороти, не бачити нам НАТО, як своїх вух. Якщо ми, парламент, будемо мовчати.
Якщо ми, парламент, будемо зводити свою функцію до натискання кнопок за прекрасні юридичні тексти, котрі так і не стають справжніми законами, бо ніхто їх не виконує. Якщо ми, парламент, будемо миритися із не-інтеграцією до єдиної структури, котра хоче і може опиратися агресії новофашистської Росії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
