На політичній кухні готуємо разом. Чи як?

Як би не бажали цього чоловіки, але, схоже, ми повертаємося до матріархату. Чи навіть уже повернулися.

Як би не бажали цього чоловіки, але, схоже, ми повертаємося до матріархату. Чи навіть уже повернулися. Жінка спокійно виконує всі соціальні обов'язки, що раніш вважалися винятково чоловічою справою. Мої сучасниці волею неволею перетворилися з охоронниць домашнього вогнища у мисливиць за їжею та іншими матеріальними благами для своїх родин. Пам'ятаю дитячу пісеньку про тата, який усі може. Лише мамою не може бути. А от мама універсальна. Але на шляху її супер геройства стоїть шлагбаум, за який пройти може не кожна. Це – влада й політика. Утім, бажання йти в політику чи на високі посади державної служби є далеко не у всіх жінок. Я їх до цього й не кличу. Це особистий вибір кожного – чим займатися в житті, на якому поприщі само затверджуватися. Я про інше. Про рівні права й можливості чоловіків і жінок.

Чим же обмежений вхід у зону великої політики для тих, хто в спідницях? (шотландці не в рахунок)? Насамперед, нашої ментальністю. Ми звикли, що політика – не жіноча справа. А куховарки країною керувати можуть хіба, що теоретично. Хоча особисто я нічого поганого не бачу в тім, якщо жінка-політик уміє добре готувати. Це навіть плюс – адже вона знає ціни на продукти харчування і не допустить їхнього подорожчання... Але на політичній кухні в основному кухарі чоловіки. І жінок у свою вотчину вони не пускають, думаю, ще тому, що бояться серйозної конкуренції з їх боку. Однак політика – занадто серйозна й загальна справа, аби довіряти її лише їм. Фемінізація влади допоможе обмежити політику від впливу позиції сили, зробити її обличчя людяним. Упевнена, тільки жінка зможе переформатувати владу, зробивши її творчою, а не войовничої справою.

Дослідження в різних країнах свідчать про те, що жінки хочуть робити моральну політику. Жіночий початок у політику спрямовано не на завоювання влади за будь-яку ціну, а використання її для поліпшення життя людей. Фемінізація влади буде означати не слабість і виродження (українську леді Ю ніхто не назве слабким політиком), а контроль над нею з гуманних позицій.

На жаль, кандидати-жінки набирають менше голосів виборців, ніж чоловіки, навіть якщо відстоюють не тільки жіночі інтереси. А якщо вони – феміністки, то шансів на успіх ще менше: в очах багатьох виборців такі жінки представляються противницями чоловіків, родини та традиціям.

У світі робляться спроби вирівняти ситуацію. Так, ряд партій у Латинській Америці (дві найбільші партії Аргентини – Радикальний цивільний союз і Партія справедливості, болівійська Совість нації і мексиканська Революційно-демократична партія) провели на виборах кілька жінок за допомогою неформально встановлених квот. Якийсь час у Великобританії, наприклад, від окремих місцевих філій Лейбористської партії було потрібно, щоб у їхніх остаточних списках були одні жінки. Від цього відмовилися через протиріччя такої практики законодавству про рівні виборчі права. Проте, після виборів 1997 р. у британському парламенті кількість депутатів-жінок від Лейбористської партії склало майже чверть усього депутатського корпусу.

У парламенті Швеції жінки складають 40%, у Норвегії – 9,4%, у Фінляндії – 33,5%, у Данії – 33%. У нашій Верховній Раді зараз 36 депутаток. Це вже чимало. Можливо і більше,

якщо в нас будуть діяти квоти як, наприклад, у Німеччині. Так, у партії Християнського демократичного союзу 30% місць мають займати жінки, а в партії Зелених – 50%.

Емансипації американок завжди заздрили представниці слабкої статі по усьому світу (може, тільки за винятком Скандинавських країн). Жінки-міністри, посли за кордоном, сенатори й конгресмени – усі вони наочно демонстрували: жінка в США – це дійсно рівноправний з чоловіками гравець великої політики.

Коли в адміністрації американського президента Білла Клінтона відразу кілька посад міністрів були віддані жінкам (у тому числі посада держсекретаря займала Мадлен Олбрайт), багато хто в Америці вважав це піком "жіночої владності" у сучасному американському політичному керівництві. Пізніше стали говорити про те, що непогано б до 2008 року розкрутити когось із кандидатів-жінок на президентських виборах. Зараз ми це й спостерігаємо з Хілларі Клінтон.

Джордж Буш, ставши господарем у Білому домі, призначив Кондолізу Райс на дві високих посади в країні: радника по національній безпеці й держсекретаря США. При цьому американці переконані, що саме Райс рулить сучасною зовнішньою політикою країни, а зовсім не президент. А сам Джордж Буш, кажуть, будь-яке своє зовнішньополітичне рішення узгоджує саме з нею.

2001 року Ніно Бурджанадзе стала головою грузинського парламенту. Її порівнюють із Маргарет Тетчер, яку Ніно вважає своїм кумиром. Про роль жінки в політиці Ніно висловилася так: "Невірно вважати, що жінки-політики, схильні до компромісів. Насправді, вони намагаються досягти компромісу, але якщо вважають, що компроміс несправедливий, вони на нього не йдуть. Жінка більш прямолінійна, тому що більш чесна в політиці". Мені здається, так воно і є. І все ж психологічні особливості жінок, примхи "жіночої логіки" (улюблена тема чоловіків), на мій погляд, не є визначальними критеріями успішності чи не успішності жінки в бізнесі чи політиці. Головне – професіоналізм, аналітичний склад розуму, віра у свої сили й у те, що ти дійсно спроможна щось зробити для блага людей. І, звичайно, ж, щоб ніхто тобі не заважав реалізовувати плани лише через те, що ти жінка.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.