Єднання з солоним присмаком крові

Я не помилюсь, якщо скажу: "21 березня півночі чекала вся країна". Після напруженого робочого тижня, у багатьох моїх сусідів світилися вікна. І я ризикую припустити, що саме в цей день Україна була одним єдиним серцем, яке завмирало від кожного удару на ринзі в поєдинку між Віталієм Кличко і Хуаном Карлосом Гомесом.

Я людина далека від спортивних емоцій. Що це за титул такий – чемпіон світу WBC в суперважкій вазі, і що це за нагорода – відома вузькому колу професіоналів боксу.

Але чому ніхто не спав в цей березневий вечір, адже чемпіонських пояс Кличко – це не сніданкове масло на хліб. І все ж таки, я – краплина серед мільйонів (!) людей – тримала кулаки і чекала перемоги. Віталій подарував нам не чемпіонський пояс, своєю перемогою він подарував величезне відчуття щастя.

Ми – перші, знову – перемога. Дитяче, абсолютне щастя. Подібні почуття викликала в мене і перемога української пісні у виконанні Насті Приходько у відбірковому турі "Євробачення".

Відверто кажучи, я не спортивний фанат, і проблеми музичних фестивалів не мій "головний біль", але я горда за своїх співвітчизників. Їм аплодує світ, а ми стоїмо за лаштунками свята і, штовхаючи сусіда, палко шепочемо йому: "Це ж наші, наші! Дивись, вони знову чемпіони". Ми перемогли! – в цю мить я відчуваю бажання поділитися радістю з усім світом. Ми стали братами і сестрами, які тиснуть один одному руки і знову кажуть: "Ми перемогли!"

Але з іншого боку я добре розумію, що лежить на порозі тріумфів. Я бачила фотографії Кличко, коли він тренувався в Австрії.

Альпи, повітря, що бринить від чистоти та свіжості. На цьому фоні Віталій виглядав, як відпочиваючий бюргер на фотосесії.

За стільки років чемпіонського життя він навчився "тримати удар", невимушений погляд, доброзичливі коментарі. І тільки по виразу обличчя його дружини Наталії, видно, що насправді відбувалося у ринзі. Ми всі прагнули одного – перемоги, тому вже не важливо, що у когось розсічена брова і ллється кров.

Мені добре знайоме це відчуття. Коли гаснуть спалахи фотокамер і журналісти вимикають свої диктофони, у чемпіонів починається інше життя, ниючі від постійної напруги м'язи, важка втома і відчай.

Але публіка на цьому карнавалі емоцій не хоче про це навіть чути. Вона віддана чемпіонам, і нехтує переможеними.

Важко, дуже важко дійти до вершини, але ще важче там залишатися, навіть коли там свіже повітря і яскравий сніг.

Віталій та Володимир Клички, талановита співачка Настя Приходько, Андрій Шевченко – "це наше усе". На жаль, справжнє єднання ми відчуваємо від бою до бою, від голу до голу. За буденною метушнею ми стали глядачами в спектаклі під назвою "Життя".

21 березня я відчувала себе громадянином великої єдиної країни.

Солодке відчуття з присмаком крові з розсіченого обличчя Великого Чемпіона.

Україно, ще раз вітаю тебе з перемогою твоїх дітей...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.