Міжнародний кримінальний суд під тиском
Нещодавня колонка Жозепа Борреля для Project Syndicate, що вийшла також на "Європейській правді", про спроби розібрати Міжнародний кримінальний суд "цеглинка за цеглинкою" змушує замислитися не лише над ситуацією довкола прокурора Каріма Хана. Санкції проти посадовців Суду, блокування фінансових і технологічних сервісів, політичний тиск та відкриті заяви про намір "демонтувати" МКС свідчать про небезпечну тенденцію. Особливо тривожить можливий збіг інтересів США, Росії та Китаю, трьох постійних членів Ради Безпеки ООН, які не є учасниками Римського статуту. Навіть попри різні мотиви.
Як на мене, важливо звернути увагу на думку Борреля про те, що, аби зробити Суд неефективним, його не потрібно ліквідовувати. Достатньо не виконувати ордери, запроваджувати санкції проти прокурорів і суддів, обмежувати співпрацю та підвищувати політичну ціну його рішень.
Водночас захист МКС не слід ототожнювати із захистом конкретного прокурора. Серйозні звинувачення мають бути неупереджено розслідувані, але механізми відповідальності не можуть ставати інструментом політичного тиску.
Для України це принципове питання. Ми справедливо вимагаємо виконання ордерів МКС щодо російського керівництва, а отже маємо так само послідовно захищати незалежність Суду.
Зрештою події навколо МКС – це перевірка всієї системи міжнародного кримінального правосуддя. Чи здатна вона діяти, коли зачіпає інтереси найвпливовіших держав? І ключове питання в тому, чи залишиться міжнародне кримінальне правосуддя правосуддям, чи вчергове стане заручником геополітики.
The International Criminal Court Under Pressure
A recent article by Josep Borrell for Project Syndicate, also published by European Pravda, on attempts to dismantle the International Criminal Court "brick by brick" raises questions that go far beyond the situation surrounding Prosecutor Karim Khan. Sanctions against Court officials, restrictions on financial and technological services, political pressure, and explicit calls to "dismantle" the ICC point to a troubling trend. Particularly concerning is the apparent convergence of interests among the United States, Russia, and China, three permanent members of the United Nations Security Council that are not parties to the Rome Statute, despite their different motivations.
What I find especially important is Borrell's argument that the Court does not need to be abolished to become ineffective. It is enough to ignore its arrest warrants, impose sanctions on its prosecutors and judges, limit cooperation, and increase the political cost of its decisions.
At the same time, defending the ICC should not be equated with defending any individual prosecutor. Serious allegations must be investigated impartially, but accountability mechanisms must not become instruments of political pressure.
For Ukraine, this is a matter of principle. We rightly insist on the execution of ICC arrest warrants against the Russian leadership, and we should be equally consistent in defending the Court's independence.
Ultimately, what is happening around the ICC is a test of the entire system of international criminal justice. Can it function when it touches the interests of the world's most powerful states? The fundamental question is whether international criminal justice will remain justice, or once again become hostage to geopolitics.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
