Наступного понеділка – знову початок
Виборами післязавтра розпочинається кількарічний політичний процес, підсумком якого мала б стати побудова нового типу взаємодії держави і суспільства. Наявний сьогодні тип – себе давно вичерпав, що підтвердили два Майдани.
Стартові умови для названого процесу кепські – війна. Проте не у цьому головний чинник складності та суперечливості майбутніх суспільно-політичних трансформацій. Проблема у тому, що відсутній єдиний політичний суб'єкт планування та виконання стратегічних заходів щодо трансформації держави.
Як зазвичай все піде самопливом, в умовах розгортання багаторівневого конфлікту між різними центрами впливу – фінансово-промисловими групами. Вони використовуватимуть, як традиційні інструменти – політичні партії, ЗМІ, трудові колективи, а також – нові озброєні підрозділи та інші організовані спільноти. До того ж матиме місце наростаючий чинник зовнішнього впливу з боку Росії та Заходу.
У цьому вирі осередком легітимності мав би лишатися інститут президентства. Недарма зусилля проросійських сепаратистів перед усім спрямовані на зрив виборів. Саме президент мав би стати модератором процесів суспільно-політичної трансформації. Однак, президент буде залежати від згаданих центрів впливу, сам також виступаючи одним з них.
Його діяльність традиційно буде спрямовано на боротьбу за розширення владних повноважень, а не на підготовку та легітимацію нової Конституції, яка б відповідала вимогам часу.
Чинний парламент після виборів президента зосередиться на продовженні свого існування до 2017 року, бо три, або й чотири з п'яти політичних партій, які потрапили до нього на виборах позаминулого року, до наступного не пройдуть.
Відтак черговий "компроміс еліт" полягатиме у розширенні повноважень президента в обмін на відмову від дочасних виборів Верховної Ради. Спроба реалізувати такий задум наразиться на масові громадянські протести. Цього разу ще більш згуртовані та організовані, бо є свіжий досвід. В ході цих протестів і викристалізується новий політичний суб'єкт, здатний до стратегічного планування розвитку країни, якщо раніше її не затопить цунамі тероризму і бандитизму.
Альтернативою цьому розвитку подій міг би бути такий: дочасні вибори Верховної Ради; ухвалення цим "коротким" парламентом Конституції, базових законів – про вибори, місцеве самоврядування, територіальну організацію влади та ін.; вибори президента, парламенту та місцевих рад під нові повноваження, закріплені у новому законодавстві.
Моделлю такого алгоритму є ситуація у столиці. Вибори міського голови та ради у Києві є позачерговими. Чергові відбудуться за 500 днів. Це час на ухвалення Закону про столицю, який би повернув місту повноцінне місцеве самоврядування, нового Статуту Києва, підготовки проекту нового Генерального плану та структури територіального управління. Після цього під нові повноваження мають бути обраними новий міський голова та нова міська рада.
Виконання такого алгоритму для країни і столиці все одно потребуватиме нового суспільно-політичного суб'єкта, який би був інтелектуально та організаційно здатним на це.
