1 грудня 1991, 2013рр
Дату 1 грудня двічі позначено у календарі сучасної історії України.
24 роки тому Верховна Рада України проголосила Акт незалежності від 24 серпня 1991 року. У Конституції цей день визначено головним нашим національним святом.
Тоді народні депутати першого скликання далекоглядно віддали право на закріпити суверенітет держави найвищому суверену – українському народові – громадянам України всіх національностей, віровизнань і мов – Акт незалежність було винесено на Всеукраїнський референдум. Він відбувся 1 грудня 1991 року. За Незалежність проголосували 90, 32 % громадян – в усіх 25 областях, у Києві і Севастополі.
З усіх 15 республік СРСР лише Україна здобуту незалежність вивела на найвищий рівень державної суб'єктності, яку надає лише всенародний референдум. Свою Незалежність Україна здобула мирно – без єдиної краплини крові, законно, у цілковитій злагоді в країні та зовні.
Історія розсудила так, що за 22 роки, у 2013-му, над державною незалежністю України нависла смертельна загроза. Кримінальний окупаційний режим, позбавивши народ європейської історичної перспективи, розпочав демонтаж самої держави.
І знову на авансцену історії, якою став легендарний київський Майдан, вийшов український народ. І знову – 1 грудня Україна вразила Світ, коли в центрі нашої столиці став мільйон людей. Не знала понад-тисячолітня історія стародавнього Києва такого монументального зримого волевиявлення, не знала історія демократичної Європи такого безпрецедентного за своєю масовістю акту прямої демократії.
Першого грудня 2013-го на захист України вийшли у перших рядах вже і ті діти Незалежності, які народилися після 1 грудня 1991-го.
Розмірковуючи над історичними долями Європи, видатний філософ Ернест Ренан так сформулював закон вічності народів: "Нація – це щоденний плебісцит".
Сьогодні дієве волевиявлення українців здійснюється на фронтах і у волонтерському русі, у блокпостах на Чонгарі, у народній люстрації корупціонерів та зрадників на чиновних посадах, у блокуваннях незаконних забудов, що нівечать архітектурні і ландшафтні середовища наших міст, у безлічі інших проявів активної громадянської позиції. Саме таке волевиявлення української громади не дає реанімувати систему олігархічно-кланового панування. Цього трагічно для себе не розуміють ті, хто намагається вчинити так утретє.
