З Днем Конституції! (Проте, читайте Миколу Гоголя!)

Позавчора глава держави звернувся до нас з нагоди Дня Конституції. Сказав, що "Докорінні зміни до Конституції мають визріти, щоб не виглядати скоростиглими та кон'юнктурними."

Цілком справедливо!

Тоді сказав: "Найближчим часом мною буде передано до Верховної Ради проект змін до Конституції – поправку, яка закріпить дві наших стратегічних цілі тісно пов'язані одна з одною. Це є вступ України до Європейського Союзу і вступ України до НАТО."

Чому така поправка є свідченням волюнтаристського підходу до конституційного процесу?

Фіксувати "у тілі" Основного Закону назви міжнародних організацій не правильно не лише з юридичної та політичної точки зору, а і з погляду звичайної логіки. Уявімо, що ці установи просто змінять назву. Тоді нам що: збирати триста голосів у парламенті щоб вносити відповідну правку до Конституції?

Країни колишнього соціалістичного табору і Балтії, які після розпаду СРСР стали членами НАТО та ЄС, не записували до своїх конституцій такої мети. Вони просто виконували відповідні плани дій щодо членства.

Наразі ми споглядаємо намагання підмінити важку і копітку роботу в цьому напрямку примітивним, але "красивим" жестом надання гаслам статусу конституційних постулатів.

Президента, на превеликий жаль, дезінформували стосовно ставлення українців до НАТО. Не більшість громадян позитивно сприймає таку перспективу, а – меншість 41,4%, згідно травневого дослідження Фонду Демократичні Ініціативи.

Втім у цьому немає нічого трагічного.

По-перше, динаміка суспільних настроїв, серед продуктивної частини населення, все одно здебільшого позитивна, а по-друге, позаяк Росія ніколи не відмовиться від своєї мети знищення України, то в нас просто немає інакшого вибору. Проте слід розуміти, що НАТО не поспішає і не поспішатиме приймати до себе Україну. Причина як у нас самих – корумповані, малокультурні, територіально завеликі; так і у побоюванні членів Альянсу прямого військового конфлікту з Росією та ще й на такому масштабному театрі воєнних дій як Україна.

(Даруйте, що наголошую на очевидних до банальності речах, але ж, як бачимо, очевидними ці банальності є не для усіх, якщо вже до Конституції пропонується записувати нездійсненні наміри. Добре, що президентські спічрайтери читають і цитують Михайла Салтикова-Щєдріна. Їм би ще ближчого до України Миколу Гоголя почитати. "Мертві душі", наприклад. Там імператора Олександра Павловича виведено в образі поміщика Манілова...)

Щодо ЄС, то не дай Боже ще одного "Брекзіту", і нам просто вже не буде куди вступати.

Президент у вчорашньому зверненні слушно наголосив на необхідності нового конституційного унормування статусу Криму. Однак, якщо правки стосовно НАТО і ЄС він негайно САМ внесе до Верховної Ради, то у випадку з Кримом гарант наших прав і свобод просить "Щоб Конституційна комісія активізувала свою роботу і якнайшвидше передала проект на розгляд народним депутатам."

(Принагідно зазначимо, що в терміні "Основний Закон" – обидва слова пишуться з великої літери, як це у самому "тілі" Конституції, а не так, як у тексті звернення на сайті Президента: "Їх встановив Основний закон, а ми маємо чітко їм слідувати.")

Відновлення територіальної цілісності України на всій її суверенній території справді має стати неодмінною метою української держави. Таку мету безумовно слід унормувати. Цілком вірогідно, що навіть у Конституції.

У перехідних положеннях Основного Закону треба записати, що: "Неодмінною метою держави є відновлення територіальної цілісності і державного суверенітету України на усій її території, у кордонах станом на 1 січня 2014 року. Дії чи бездіяльність органів влади України, політичних партій чи громадських організацій, окремих осіб, інших суб'єктів правових взаємин, які суперечать цій меті, чи ставлять її під сумнів переслідуються відповідно до Закону."

Прикро, що конституційні активності президента, до яких крім вище названих, ще належить і "писана торба" депутатської недоторканості, мають всі ознаки передвиборчої політичної технології, а не продуманої, стратегічної ініціативи, спрямованої на модернізацію стосунків суспільства і держави, відповідно до потреб сучасності.

З яким би смаком конституціоналісти обговорювали б, наприклад, ідею, (якби її висловив гарант), включення до конституційного переліку неодмінних людських свобод "свободу доступу до інформації", або питання унормування взаємин пов'язаних зі штучним інтелектом чи проблему втручання у геном...

Натомість маємо доволі архаїчну і примітивну вовтузню довкола замаскованого перетягування ослабленого "канату" владних повноважень і створення репресивного механізму тиску на представницьку гілку влади.

Ну та нічого. Зрештою, ідеї конституційної реформи цілком можна обговорювати з іншими суб'єктами мислення, серед яких є і наділені правом законодавчої ініціативи...

PS

Увазі спічрайтерів Президента! Виправте ту граматичну помилку на сайті. Скрін я все одно зберіг.