Війна Росії проти України має глибоко цивілізаційний характер

Ще у 19887-1988 роках, студентами ми вважали, що у кращому разі самостійність України побачать лише наші діти. Однак саме тоді соціальний час почав набувати прискорення. У 1991 році відчайдушна спроба ГКЧП зберегти СРСР шляхом репресій лише надала соціальному часу карколомної швидкоплинності – Україна стала незалежною.

Спроби перших генерацій української влади раз у раз відновлювати у самостійній країні російсько-радянську систему стосунків держави і суспільства наражалися на новітні економічні, соціально-культурні, інформаційні обставини, тому, зрештою, провалювалися. Двічі вибухнули революції, але плоди їхніх перемог майстерно привласнили організовані фінансово-економічні угрупування. Вони, виникнувши з економічного хаосу дев'яностих, досі є справжніми власниками всіх ресурсів України.

Однак світовому соціальному часу до того байдуже – він не зупинився, рухається дедалі швидше, не залишаючи цим групам перспектив зберегти своє панівне становище.

Вони робили і роблять спроби знайти собі засоби порятунку за допомогою Росії – сьогодні навіть шляхом кривавого розділення суверенної території України, окупації її окремих частин у Донецькій та Луганській областях, у Криму.

Росія напала на Україну, у намаганні врятувати свій архаїчний цивілізаційний порядок від світу. Так само, як 27 років тому це намагалося зробити ГКЧП.

У ворога в цьому намаганні в Україні є союзники – перед усім ті, хто плекає спільність мовно-культурного та інфраструктурно-економічного простору України і Росії.

Проте соціальному часу і до цих спільників ворога байдуже. Соціальний час не вміє рухатися назад.