Симетричний патріотизм президентів або "тест на ватність"
В умовах старту виборів наступного президента, нинішній дедалі виразніше демонструє свій патріотизм. Український патріотизм, коли хто ще раптом не здогадався.
І слід зауважити, що це патріотизм правильний, себто антиросійський – споконвіку найпоширеніший в Україні. Нелюбов до країни-агресора опановує дедалі ширші суспільні верстви, а проросійські настрої вивітрюються з суспільної свідомості. Отож для збереження влади стоїть завдання "зайняти усю електоральну патріотичну нішу".
Проте, за бізнесовою звичкою, засоби утилізації виборчих голосів українських патріотів намагаються максимально здешевити. Зробити ці засоби буквально символічними.
Так, запровадження нового статутного вітання у збройних силах: "Слава Україні! – Героям слава!", звичайно дуже не сподобалося у Москві, однак їй би ще більше не сподобалося, якби підготовка та спорядження збройних сил України бодай наблизилися до стандартів НАТО, а їхнє матеріальне забезпечення звільнилося від потужного корупційного тягаря.
Внесення до Конституції положень про неодмінність вступу України до ЄС та НАТО так само обурить росіян, але має винятково символічний характер і не може підмінити собою величезного масиву організаційних, технічних, фінансових та інформаційних зусиль, які для цього давно вже мала здійснити влада. Наразі не представлено навіть поетапного плану такої роботи, а ЄС і НАТО, чомусь, не вважають виконання нашої Конституції за свій обов'язок.
Ідея розірвання договору про дружбу і співробітництво з Росією не потребує жодних коментарів в умовах, коли війна із нею триває вже довше за Велику Вітчизняну. Утім, речники президента швидко переінакшили "розірвати угоду" на "не подовжити її".
Цікаво, що російському президенту для надимання пухиря свого рейтингу в умовах пенсійної реформи та дошкульних економічних санкцій так само доводиться апелювати до патріотизму. Російського. А його найбільш поширеним різновидом є ненависть, замішана на страху і заздрості, до всього українського. Виразником цих настроїв звісно є незамінний російський самодержець, довкола якого і слід об'єднатися росіянам.
Така от дзеркальна тактика консервації президентської влади.
Зрозуміло, що у чинного українського президента немає іншого способу зайняти бодай пристойне місце за підсумками виборів, окрім як створити видимість незамінності власної фігури на чолі країни в умовах війни.
Однак реалії інакші. Практика здійснення владних повноважень нинішньою правлячою групою призвела до того, що у суспільстві, а відтак і у політичному середовищі країни, виникли та швидко розвинулися реальні бачення шляху України до родини цивілізованих народів Європи. На противагу "маніловському символізму" від Банкової.
Щоб уникнути будь-яких спекуляцій європейським і євроатлантичним майбутнім України в ході виборчих кампаній наступного року, Юлія Тимошенко запропонувала, як учасникам президентських, так і наступних парламентських виборів підписати меморандум із чіткими пунктами констатації військової агресії Росії проти України та однозначними визнанням як політичної і суспільної цінності необхідність реальної інтеграції нашої країни у ЄС та НАТО, звільнення від російських окупантів Криму, загарбаної території Донецької та Луганської областей.
Окремим пунктом у меморандумі зазначено цілковиту необхідність збереження режиму економічних санкцій щодо Росії до повного повернення суверенітету України над її тимчасово окупованими і анексованими територіями. Цей пункт викликає особливе неприйняття з боку тих, хто має щоденний величезний зиск від товарообігу з Росією, "ДНР-ЛНР", та з Кримом. Крім того він є одним з елементів реального плану де окупації, який пропонується Ю. Тимошенко. Тому "негоціанти на крові" так ретельно шукають всілякі демагогічні приводи для його дискредитації в очах суспільства.
Натомість ставлення до меморандуму суб'єктів української політики і являє собою реальний показник їхніх намірів щодо геостратегічного курсу України. Такий от справжній тест на "ватні настрої політичної еліти".
