Заміна уряду ''в турборежимі''. Навіщо?
Кабінет Міністрів Олексія Гончарука за півроку своєї роботи справді не виправдав сподівань громадян. Причина його учорашнього фіаско, зокрема, полягає у відсутності послідовної стратегії соціально-економічних перетворень, що своєю чергою було зумовлено відсутністю у більшості, вже колишніх, урядовців базових політичних та економічних знань. Вони погано уявляли собі Україну, якою намагалися порядкувати. До того ж мусіли маневрувати між наполегливими забаганками олігархічних угрупувань. Зрештою трапився закономірний, хоча і передчасний з точки зору політичної логіки, фінал – президент зненацька замінив свій перший Кабінет Міністрів.
З цинічних позицій раціоналізму, заміна сталася зарано, бо уряд ще не набрав тієї маси негативного ставлення у суспільстві, після набуття якої, його можна було б скинути, мов баласт із потопаючого корабля. Другий уряд президента, через свою новизну, на цю роль певний час не буде придатним, отож соціальний негатив напряму обтяжуватиме главу держави. Зрозуміло, що у повновладного президента є чимало ефективних інструментів щоб цього уникати. Окремими з них він не без успіху намагається користуватися, однак проти економічної дійсності, як то кажуть, "не попреш".
Тим часом перші заяви нового прем'єра Дениса Шмигаля, сам склад, не повна комплектність та структура, утвореного вчора уряду, не дають підстав для оптимістичних прогнозів на його діяльність. А тут ще й епідемія коронавірусу, війна та світова економічна криза. І таки так – лихоманка у правоохоронної системи країни.
Цю зграю "чорних лебедів" в Україні наполегливо намагаються збільшити та ущільнити, запроваджуючи т.зв. "ринок землі".
Аграрний сектор України, серед іншого, виступає стабілізатором внутрішньої соціально-економічної ситуації, забезпечуючи надійний, найвищий у порівнянні з іншими галузями економіки, приток валюти, а також – робочі місця, самозайнятість громадян, і головне – продовольчу безпеку країни. Різка зміна соціально-економічних відносин на селі, у купі з хаотичною і суперечливою реформою децентралізації, можуть підірвати цю стабільність, призвівши до чергової суспільно-політичної кризи.
Проте сьогодні є ряд сприятливих обставин, що потенційно можуть врятувати Україну від дуже негативного сценарію розвитку подій.
Російський агресор зав'яз у своїй власній авантюрі на Близькому Сході. На межі провалу опинилися одночасно всі російські газові проекти, перед усім "Північний Потік". На певний час агресору не до нас. Він прагне заморозити війну, скинувши із себе тягар утримання "ДНР" та "ЛНР", а в ідеалі – послабити міжнародні санкції.
В Україні, після минулорічних виборів, зупинилося наростання протестних настроїв. Громадяни зосереджуються на щоденних проблемах власного виживання. Якби владі вдалося б справді подолати корупцію та побори, особливо при нарахуванні тарифів, то можна було б сподіватися на реальне зниження протестного потенціалу.
Тепла зима зменшила ризики дефіциту палива для енергогенеруючих потужностей.
Стабільні валютні надходження дали змогу наростити золотовалютні резерви Національного Банку та стримати інфляцію, зростання цін і рівень безробіття. (Ганебне не виконання плану доходів Державного бюджету протягом майже останніх шести місяців зумовлене "людським фактором". Це нескладно виправити.)
Навіть коронавірус поки що дав нам час підготуватися до його неминучого наступу.
За цих умов, замість посилення політичної конфронтації, правлячій команді слід шукати союзників у політичних та громадських середовищах.
Однією з найпріоритетніших спільних цілей соціально-економічної політики має стати розвиток внутрішнього споживання за рахунок зменшення тарифів – як комунальних, так і транспортних; індексації соціальних виплат; зменшення вартості кредитів; стимулювання підвищення заробітних плат, зокрема і тим, хто отримує зарплатню за рахунок видатків держави – вчителі, лікарі, працівники закладів культури та інших соціальних установ.
Однак головна причина заміни уряду "у турборежимі" виключає таку можливість. Не дарма у своїй прощальній промові в парламенті Олексій Гончарук згадав звільнення, за рішенням його Кабміну, менеджменту у "Центренерго" та трьох обласних енергетичних кампаніях. Олігархічні клани не підуть на те, щоб обмежити свої апетити в інтересах розвитку внутрішнього споживчого ринку. В умовах зменшення попиту на продукцію металургійної і хімічної промисловості, олігархат намагається зберегти рівень своїх надприбутків за рахунок накопичень і доходів домогосподарств. Найлегшим способом для цього є саме тарифні побори.
Таким чином нисхідну спіраль соціально-економічної кризи правляча команда вчора замкнула сама на себе.
