"До черги, сучі діти, до черги!"
Жовтневі вибори місцевих рад і місцевих голів стануть важливим етапом трансформації політичної системи України, спонтанно розпочатої минулого року, після набуття повноважень новим президентом і парламентом.
Навіть найдоброзичливішим до нинішньої влади громадянам очевидно: оновленій владі дедалі складніше поратися із більшістю старих і нових проблем, що стоять перед суспільством. Мова про корупцію, злочинність, економічний занепад та здирницький диктат монополій, війну з Росією та відновлення територіальної цілісності держави у визнаних світовим співтовариством кордонах, рівень смертності, злидні, доступність і якість державних сервісів тощо. Наростаюча інституційна недостатність держави, рано чи пізно, але неодмінно буде пов'язана виборцями перед усім з однією єдиною правлячою партією під кінематографічною назвою "Слуга народу". Кредит довіри, виданий цій політичній силі тим самим народом, поволі вичерпується. Тому для успішного проходження муніципальної виборчої кампанії "слугам народу" необхідно максимально відтягнути момент усвідомлення суспільством їхньої повної політичної відповідальності за стан речей в країні.
Вже переважна більшість громадян, відповідаючи на питання соціологів, зазначають, що "події в Україні розвиваються у неправильному напрямку". Водночас рівень довіри до президента та його партії ще залишається найвищим поміж інших партій та їхніх лідерів. Ця обставина дає підстави припускати, що у тих територіальних громадах, де голосування відбудеться за списки кандидатів у депутати місцевих рад, висунутих політичними партіями (пропорційна система за відкритими списками, яка застосовуватиметься в громадах з населенням від 10 чи 15 тисяч), будуть створені численні фракції "слуг".
Якість політики, яку пропонує президентська партія, вже є зрозумілою на загальнонаціональному рівні. На черзі – рівень місцевий. Відтак є вагома суспільна потреба в ході підготовки і проведення місцевих виборів, на базі однієї, або кількох системних, відповідальних та патріотичних партій, висунути змістовну альтернативу політичним монополістам та проросійським реваншистам, що останнім часом набирають ваги, перебираючи контроль за телевізійним простором України.
Партії, які отримають владу на місцях, матимуть переважні шанси сформувати наступну Верховну Раду та стати тривкими елементами партійної системи надалі.
Місцеві вибори відбудуться на новій територіальній основі – будуть обрані ради та голови нових адміністративних одиниць – об'єднаних територіальних громад. З їхнім утворенням змінюється первинний соціальний ландшафт, де власне здійснюється місцева політика. Об'єднані територіальні громади являють собою нові громадянські спільноти, однак їхня соціо-культурна та інфраструктурна інтеграція ще попереду. Перші вибори органів місцевого самоврядування в ОТГ є одним з інструментів такої інтеграції. Політичні партії, що висуватимуть у громадах своїх кандидатів на посади місцевих депутатів та місцевих голів, таким чином, є важливим інструментом їхнього – громад – формування.
Місцеві передвиборчі політичні програми неодмінно мають включати в себе бодай основні принципи підготовки проектів генеральних планів громад, програм їхнього соціально-економічного розвитку, спеціалізацію на ринках товарів, послуг, інвестицій та ринку праці. Реалізація таких програм саме і має перетворити населення ОТГ на справжніх суб'єктів місцевого самоврядування.
Традиційно, політичні партії планують свою роботу на рівні громад за залишковим принципом. Навіть у найбільш великих та ресурсно самодостатніх громадах, таких як: Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Львів та ін., місцеві вибори віддаються під контроль угрупуванням, що спеціалізуються на утилізації громадських ресурсів – землі, комунального майна, бюджетних коштів тощо. Великі загальнонаціональні партії воліють домовлятися із місцевими кланами-утилізаторами, замість висувати до органів самоврядування людей, здатних відстоювати інтереси громад, розвивати їх у соціально-економічному та культурному плані.
Схоже, що нині правляча партія "Слуга народу", попри безпрецедентні політичні можливості в особах Президента, парламентської монобільшості (на цей час вже вельми умовної), Кабінету Міністрів, місцевих державних адміністрацій, почасти силових та фіскальних установ, інформаційних ресурсів, ... так само не готова до муніципальної виборчої кампанії в інтересах місцевих громад – від сільських ОТГ до столиці. Головна причина такої неготовності полягає у тому, що політичне керівництво "слуг" не усвідомлює різниці між партією як торгівельною маркою – брендом, та партією як мережею первинних осередків на місцях. Реальним партійним будівництвом на місцях вони – "слуги" – не займаються, тому, вірогідно, що стануть першими і привілейованими "клієнтами" місцевих кланів.
Для інших реальних політичних сил лишиться два виходи – або зайняти чергу за клановими послугами після президентської політичної сили, або розгорнути роботу із місцевими активістами, ЗМІ, зацікавленими у позитивному інвестиційному кліматі підприємцями, трудовими колективами та іншими виробничими та креативними спільнотами і, у такий спосіб, явити своїми партійними осередками на місцях альтернативу правлячому партійному бренду. У першому випадку фракції політичних партій в місцевих радах одразу ж займуть позицію молодших партнерів "слуг" і у недалекій перспективі приречуть себе на "дружнє поглинання" ними, без жодних шансів провести ефективну кампанію на виборах майбутнього парламенту. У другому – отримають змогу створити мережу дієздатних і мотивованих первинних осередків на місцях, які стануть основним інструментом для участі в майбутніх виборах Верховної Ради і Президента.
Схоже, що, за рідкісними винятками, обирається варіант "зайняти чергу".
