20 травня 2022, 14:07

Третя річниця початку п'ятого етапу становлення сучасної України

Перш, ніж перейти до лаконічного нарису власне про п'ятий етап, слід дуже побіжно згадати чотири попередні.

Як на мене, то перший розпочався у листопаді 1982 року, коли помер самодержавний Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брєжнєв. Державні механізми СРСР раптом виявилися застарілими та слабкими. Вимушена "перебудова" за Михайла Горбачова відкоркувала можливості національно-визвольних рухів, що, зрештою і призвело до краху Радянського Союзу. Крах стався саме із проголошенням Україною своєї незалежності.

Другий етап почався 1 грудня 1991 року, коли на Референдумі український народ затвердив Акт проголошення незалежності, було обрано першого Президента Леоніда Кравчука та почалося власне будівництво інститутів держави.

Цей етап тривав і за правління Леоніда Кучми. З одного боку йшла подальша розбудова держави, а з іншого – мали місце: постання олігархічної системи, кардинальне майнове розшарування, соціальні і політичні протести, акція "Україна без Кучми", як предтеча Помаранчевої революції, викликаної спробою передати владу російському ставленику Віктору Януковичу.

Третій – президенство Віктора Ющенка та Віктора Януковича. "Любі друзі", що перебрали значну частину важелів правління, суспільне розчарування та апатія, які дозволили В. Януковичу, шляхом фальсифікацій та підкупу викрасти перемогу на виборах Президента у Юлії Тимошенко. Політичні репресії, бандитський переділ бізнесів, включно з середніми, а у Києві, то навіть, з малими, спроба різко розвернути європейський курс України у бік підпорядкування Росії – Майдан Гідності.

Втеча В. Януковича, обрання, вже в ході війни з Росією, в першому ж турі, Петра Порошенка – початок четвертого етапу, що став дзеркальним відображенням п'ятирічки правління В. Ющенка з тим самим результатом, з поправкою на війну.

Вище описаним чотирьом етапам слід було б присвятити кожному окремий допис.

Обрання Володимира Зеленського Президентом багато-хто порівнює з Третім Майданом, здійсненим у цілковито мирний, законний спосіб – на виборах.

Таким чином три роки тому, 20 травня 2019 року, розпочався п'ятий етап розвитку державності України у сучасній історичній добі.

Країна В. Зеленському дісталася у фактичному стані війни, з окупованими 7% території та високим рівнем недовіри до основних державних інституцій, окрім Збройних Сил.

Разом із тим чинник недовіри дав змогу новообраному Президенту виграти вибори і до Верховної Ради, при цьому з безпрецедентним результатом. У Верховній Раді дев'ятого скликання утворилася монобільшість з 254 народних депутатів – висуванців президентської партії "Слуга народу". Було утворено однопартійний Уряд. Таким чином фактична повнота влади зосередилася в руках Президента.

В інавгураційні промові В. Зеленський заявляв, що прийшов на один термін. Ще до початку 24 лютого цього року другого етапу гарячої фази війни з Росією, учасники довкола політичних тусовок висловлювали сумніви стосовно того, що цей намір буде виконано Президентом, зокрема, через те, що країна зіткнулася з унікальними викликами пандемії, які в нашому випадку кардинально підсилилися агресією Росії.

Сьогодні ж цілком зрозуміло, що В. Зеленський є фаворитом виборчих симпатій і було б просто політичною безгосподарністю відмовлятися від участі у наступних виборах. Президент України став її обличчям в світі. Читачі журналу Time назвали його найвпливовішою людиною планети. За цим показником він випередив Ілона Маска, Джозефа Байдена та Боріса Джонсона.

Хід бойових дій та потужна підтримка світу створює для України унікальне вікно можливостей для розвитку: економіки на нових технологічних, фіскальних та інфраструктурних засадах; соціальної ролі держави – на засадах адресної точності, справедливості, необхідної достатності; політичної системи – усунення впливу фінансово-промислових угрупувань на інформаційний простір та політиків, ефективності політичних партій та самодостатності місцевого самоврядування...

Це не перший шанс для України. Він був після проголошення незалежності і після Помаранчевої революції, і після Революції Гідності. Усі ці можливості було нездарно змарновано. Може вже досить. Між іншим, В. Зеленський перший президент України, який ніколи не був членом Компартії Радянського Союзу.

Війна росії за самоутилізацію

Росія, розв'язавши цю війну, одразу її програла. Навіть, якби їй вдалося поневолити більшу частину населення і земель України, вона б не мала ресурсів виграти цивілізаційні перегони із Заходом...

Фальшива реліквія?

Минулої ночі виповниться 4 роки, як рашистський крейсер "Москва" пішов nah за приписом українського прикордонника з острова Зміїний. У зв'язку з цим невигадана історія: На крейсері була корабельна Покровська церква, яку 14 грудня 2009 року освятив митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар (УПЦ МП)...

Чи потрібний Україні Єропейський Союз у його нинішньому форматі?

Вступ до ЄС закріплено у Конституції України – у її преамбулі та у трьох статтях: 85; 102; 116. Відповідні поправки набули чинності у лютому 2019 року...

"Хороші росіяни" в інформаційному просторі майбутніх виборчих кампаній в Україні

Зі здобуттям у 1991 році незалежності, тодішня влада не наважилася суверенізувати інформаційний простір України. На той час поняття "суверенного інформаційного простору" ще не виглядало алогічним, бо основним джерелом інформації був зовсім не інтерент, а телебачення, радіо та друковані ґазети і журнали...

Україні слід бути готовою до винекнення на її кордонах постросійського простору

Постросійський світ дедалі ближчий. Запас міцності путінізму вичерпується з прискоренням. Однією з ознак його краху є інформаційний бунт "z-блогерів" та "лідерів громадської думки" у тіктоках/інстаграмах/телеграмах, які раптом заговорили про секвестри бюджетів, знецінення золотовалюиних резервів рф, жорстокі практики мобілізації, винищення сибірських корів, про невдачі на фронтах і удари України по нафтогазовій інфраструктурі та інші загрози рашистській системі, балачки про які заборонені самою ж цією системою...

ФІЛАРЕТ ВЕЛИКИЙ

Патріарха не стало на 98-му році життя; 77-му році чернецтва; 65-му році єпископського служіння і 60-му перебування на Київській кафедрі. До Києва, як Архієпископ Київський і Галицький, Патріарший Екзарх всієї України, він прибув у травні 1966 року, в часи, коли радянська влада послідовно домагалася обмеження релігійного життя, прагнучи знищити будь-яку альтернативу комуністичному світогляду...