З чим Україна увійшла в четверте десятиліття свого незалежного буття
Перед усім – сформовано український соціум, для якого державність своєї країни є беззастережною самоцінністю, трансльованою у поколіннях. Якщо власне проголошення Незалежності було здійснено генерацією, чиє коріння сягало часу дисидентів-шістдесятників, то вже Помаранчевий Майдан і Майдан Гідності більшою мірою стали справою наступних поколінь, а ця війна – наступного за ними. Усі ці феномени мають всесвітнє цивілізаційне значення.
Зрозуміло, що чіткої межі між поколіннями немає. Проте саме їхня тяглість, перетікання одне в одне із одночасним посиленням цінностей гуманізму, демократії, самоорганізації, державності, зростання загальної культури, розширення світоглядних горизонтів, що відбувається завдяки відкритості світу, прискорення обігу інформації призвело до формування унікальних якостей сьогоденного українського суспільства, які дають змогу ефективно опиратися рашистській навалі.
Важливо, що старт суспільного розвитку незалежної України хронологічно майже точно збігся у часі з бурхливим розвитком цифрових технологій – соціальних мереж, ютубу та інших інформаційних платформ, платіжних систем і торгівлі, ... що сприяє самоорганізації громадських спільнот найрізноманітнішого спрямування. Ці спільноти так само вже є органічними складовими українського соціуму.
Наші західні партнери дивуються тому, як швидко українські військові засвоюють технічні навички роботи з новітніми зразками озброєнь. Зокрема, це через те, що для молоді та для середнього покоління цифрові технології є просто частиною побуту. Схоже, що більшою мірою, ніж для росіян чи західних суспільств.
Одним з важливих досягнень вже цієї влади можна вважати запровадження цифрового сервісу "Дія", що є зручною платформою документообігу, комунікації держава і громадянина та внутрішньої суспільної комунікації. Крім суто технічних окремих недоліків функціонування цього сервісу, є один соціальний, точніше – культурно-інформаційний. Мова про поширений забобон, що, мовляв, "Дія" є механізмом тотального стеження держави за громадянином. Тому багато-хто відмовляється від цього сервісу. Суто за психологічним механізмом таке ставлення частини громадян до цього сервісу споріднене із упередженнями стосовно щеплень від інфекційних захворюванням, а раніше – до індивідуальних податкових номерів. Найбільше такі наративи поширені у сектантських і споріднених із ними спільнотах, наприклад, у Московському Патріархаті. Ці забобони слід долати. Інформаційними способами – просвітництво, роз'яснення, співчуття до невігласів. Не треба їх тягнути у наше майбутнє.
Схоже, що Україна пережила систему олігархічного правління, яка виникла в часи правління президента Леоніда Кучми і добігає свого фіналу за президента Володимира Зеленського. За дієвої допомоги... Росії. Війна показала, що олігархам просто не лишається місця між суспільством і державою, які консолідувалися в умовах навали. Тому вони вивітрюються – перед усім з інформаційного простору, вірогідно, що невдовзі і – з економіки. Зворотнім боком цього процесу можна було б назвати загрозу монополізації владою інформаційного простору, проте, не в українських умовах розвиненості інтернет-комунікацій.
На жаль, говорити про подолання такої засадничої складової і джерела олігархічної системи, як корупція говорити передчасно. Це явище перетікає від одного періоду президентського правління до іншого, ледь трохи мімікруючи і підлаштовуючись під нові політичні умови. Його повна ліквідація є неодмінною умовою ефективного повоєнного відновлення країни. Не лише економічно-інфраструктурного, але і соціо-культурного, зрозуміло, що в межах кордонів, визнаних міжнародним співтовариством, тобто станом на 1991 рік.
На сам кінець слід згадати ще один величезний український здобуток буквально останнього півріччя. Україна показала всьому світу свою силу. Та обставина, що нашим тилом у війні з Росією стали практично всі цивілізовані країни, є потужним свідченням визнання України неодмінним, важливим і потужним членом світового співтовариства.
