Щодо "експертних" ініціатив перемовин про мир із Росією
Мало не з самого початку широкомасштабної рашистської навали в кінці лютого – на початку березня, попервах тихо, почали з'являтися несміливі голоси щодо "припинення вогню", "перемир'я", "мирних перемовин". Навіть спроби такі були – спочатку у Білорусі, а тоді у Стамбулі. Такі намагання провалилися через цілковиту неприйнятність для українського суспільства.
Після успішних наступальних операцій ЗСУ на Харківщині і Херсонщині, голоси "про мирні перемовини" зазвучали голосніше і системніше, бо Росії вкрай потрібним стало припинення вогню для перегрупування, накопичення боєзапасу та мобілізації. Україна на це не пішла. За підтримки наших союзників, суспільство та ЗСУ продемонстрували феноменальну здатність до опору. Рашисти усвідомили, що зав'язли і їхні перспективи дедалі страшніші. Тому з новою силою заходилися просувати ідеї перемир'я у західних і в українських ЗМІ та соціальних мережах. Головним інструментом у цьому стало залякування. Мовляв: "Росія велика, з необмеженим ресурсом, готовністю воювати до останнього бурята чи якута...".
На Заході такі думки зрідка знаходили розуміння, особливо, коли їх було підкріплено корупційним заохоченням ЗМІ та політиків. Однак головним адресатом цих ідей є українське суспільство. Тут "пацифісти" намагаються діяти з середини, домагаючись того ж, до чого прагнуть рашисти своїми звірствами в окупованих містах і селах та знищенням інфраструктури – посіяти жах та зневіру. Лишень замість зброї у них мікрофони, телекамери та клавіатури.
Безперспективність цих намагань є очевидною. Вони навіть... корисні, бо являють собою гарний стимул усвідомлення того, що головною метою Росії є знищення України – в усіх її вимірах: державному, соціокультурному – інформаційному, історичному, економічному, інфраструктурному... Ця небезпека загрожує не лише Україні, але і Вірменії, Грузії, Естонії, Казахстану, Латвії, Литви, Молдови. Якби цим імперським планам судилося збутися, то далі б рашистські імперіалісти зазіхнули б на Польщу та країни Середньої Азії. Це не фантазії. Перелічені країни вже було поневолено Росією. Сталін планував захопити усю Європу, а тоді взятися за Британію і США.
Схоже, що реальність цієї загрози добре усвідомили на Заході, як і спільну вигоду від пацифікації і дезінтеграції Росії. Тому 54 "країни Рамштайну" стали надійним тилом воюючої України. Зусилля "пацифістів", рашистських та внутрішньо українських, їх не похитнули, майже.
Російський політв'язень, імперський державник Олексій Навальний добре зрозумів, що імперія котиться у небуття. Тому позавчора звернувся до росіян з посланням, де виклав 15 пунктів політичної платформи для "прекрасної Росії майбутнього", як він колись її називав. України там стосуються перші 12 і останній. Детально торкнемося трьох: визнання кордонів 1991 року – [Крим вже "бутерброд"?]; виплата Україні компенсації втрат, завданих російською навалою; розслідування воєнних злочинів [тоді мабуть і кримінальне покарання рашистських злочинців]. Цікаво, що кошти на компенсації Україні Навальний пропонує брати з доходів від продажів нафти і газу, з яких попередньо (!) Захід має зняти санкції. А що із вже замороженими російськими активами? Запізно зрозумів Навальний самовбивчу природу російського імперіалізму.
Китай, що споріднений з Росією тоталітарною природою організації влади і являє собою останню для неї надію, не ризикне відкрито підтримати агресора у цій війні. Західні ринки і технології для Піднебесної важливіші.
Ще одне: росіянам добре зрозуміло, що за останній рік вони зробили непримиренними ворогами для себе практично всіх українців. В масовій свідомості навіть тимчасовий мир із рашистами неможливий. Тому вони вдаються до спроб цілковитого знищення народного господарства України, тотального терору мирного населення, мародерства, ґвалтувань, нищення культурного надбання.
Отже, всілякі розмови про мир з Росією є пустопорожніми, бо такий мир однобічно вигідний лише і лише для неї з точки зору збереження імперії і подальших спроб кривавого реваншу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
