Справа Міндіча: чому корупція в ''Енергоатомі'' неминуча?
Медіапростір сколихнула чергова гучна корупційна справа: цього разу в "Енергоатомі". НАБУ розслідує схему, де підрядники нібито платили 10-15% відкатів за контракти з державним гігантом.
Перша реакція суспільства: "знову крадуть", "усіх посадити", "призначити керівниками чесних людей". Це справедливо. Однак справа не в конкретному Міндічі чи іншому фігуранту схеми. Справа у системі державного управління, яка не працює в принципі. Навіть коли є намагання "зробити все правильно", все зрештою закінчується черговими "мутками", "розпилом" та гучним скандалом. Потім будуть висновки, свіжі кадрові рішення, нові очікування... і все по колу.
Провал "хороших менеджерів"
Пам'ятаєте, як нам роками казали, що проблема держпідприємств – у поганому менеджменті? І що варто лише призначити чесних, професійних та "поважних людей", як все налагодиться. Для цього є інструмент – незалежні наглядові ради.
В "Енергоатом" таку раду створили в червні 2024 року. До неї увійшли як незалежні експерти (наприклад, Джон Стоун – голова Асоціації ядерної промисловості Великої Британії), так і представники держави, серед яких Тимофій Милованов – ексміністр економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України, голова Київської школи економіки. Загалом до ради намагались включити людей з чистою репутацією та сучасними ринковими поглядами.
Що в результаті? Через півтора року Кабінет Міністрів достроково розпускає цю наглядову раду. Причина – "неефективна робота у дотриманні антикорупційних стандартів". Прямо кажучи, експерти не змогли запобігти корупції, яку зараз розслідує НАБУ.
Проблема не в тому, що умовний Джон Стоун чи Тимофій Мілованов "погані". Річ у тім, що навіть найкращі менеджери не можуть змусити працювати систему, яка фундаментально хвора.
Чия "корова"?
Щоб зрозуміти, чому так відбувається, згадаємо, що таке "Енергоатом". Це державна компанія-оператор усіх чотирьох АЕС України (включно із тимчасово окупованою ЗАЕС). Станції генерують близько 55% усієї електроенергії в країні (взимку показник зростає до 70%). Клієнти компанії – населення та вся українська промисловість, яка купує цю енергію.
Формально "Енергоатом" належить народу України. Але насправді він "нічий".
Я вже не раз писала про цей парадокс. Власник приватної компанії зацікавлений у прибутку на десятиліття вперед. Він не дасть вкрасти власну кровно зароблену копійку.
А коли власність державна, нею керує тимчасовий чиновник. Його мотивація – не розвиток компанії, а збереження посади та, як показує практика, намагання "встигнути взяти своє". Він не відчуває себе власником. Він знає, що через енну кількість місяців або років його замінить інший менеджер. І наглядова рада, навіть з найкращими намірами, може лише контролювати, але не здатна змінити цю мотивацію.
Міняти треба не людей, а систему
Ми можемо нескінченно тасувати прізвища в наглядових радах та менеджменті державних компаній. Можемо саджати одних "міндічів" і дивуватися, звідки з'являються нові.
Але поки гігантські монополії – такі як "Енергоатом" чи "Ліси України", – перебувають у державній власності, вони залишатимуться джерелами корупції.
Єдиний вихід – це зміна української соціалістичної системи на капіталістичну. Ключові напрямки – приватна власність, конкуренція та вільний ринок. Держава ніколи не була і не стане ефективним власником бізнесу. Підприємці – зможуть.
Хороший приклад – сфера виробництва військових дронів: держава лише створила умови, а приватна ініціатива за два роки зробила технологічний стрибок. І такий, що командир 414 окремого полку ударних безпілотних авіаційних систем Роберт Мадяр заявляє: дронів більш ніж достатньо. Не вистачає людей.
Щоб не було відкатів, не треба шукати кращих людей для керування державним майном. Треба, щоб у цього майна з'явився реальний, приватний власник, який буде боротися за кожну гривню ефективності.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
