Україномовний Київ існує. Інколи навіть виходить із підпілля

Україномовний Київ існує. Іноді він виходить з підпілля, навіть у буквальному сенсі. Позавчора, піднімаючись із метро до Палацу спорту, був приємно вражений кількістю людей, які навколо мене говорили українською. Зазвичай, мову чути значно рідше, бо більшість утаємничується з нею десь вдома, чи ще деінде у своїх україномовних гетто. Для багатьох говорити українською – процес такий же інтимний як займатися сексом. Не кожний поціновувач э т о г о готовий злягатися на людях. І коли вже людину застукано, то, подібно тому як судомно натягає на себе штани чи спідницю, вона переходить на російську.

А 3-го всі наші сунули на "Гадів". Концерт пам'яті Сергія Кузьмінського зібрав найкращих вітчизняних виконавців. Скрика, Вакарчук, ТНМК, Чубай на миицях та інші, всіх і не назвеш. Я пропустив "Гадюкіних" тоді, бо мене тут не було, хоча вперше почув їх там: здається, 1989 року вони виступали у Пугачової на "Рождественских встречах". Тепер надолужував втрачене. Давно не було такого гарного настрою.

P. S. На концерт ходив не лише з сім'єю, але і з начальством. Мене тішить, що воно, начальство, чи б то вона, останнім часом радо відгукується на пропозиції таких суто українських культпоходів

P. S.2 Сьогодні зрання з родиною висадилися у Львові на останній день джаз-фесту. Це формальний привід. А взагалі мене це далеке від моєї малої батьківщини місто, але ментально таке близьке, енергетично посилює, хоча б і своєю україномовністю.

P. S.3 До речі, лише 2% випускників зголосилися на тест з російської мови.

P. S. 4 Ще дві приємних новини. У Херсоні! "Нація" Матіос зібрала аншлаг, а в Одесі чимало людей прийшли на Шкляра.