Дмитро Павличко: ''Чекатиму на явище спасенне, Стоятиму на смертнім хіднику, Допоки Юля не пройде повз мене На волю у терновому вінку''.

В сьогоднішньому числі "Літературної України" вийшов вірш Дмитра Павличка "Суд".

До зали суду, наче зв'язкова

З моєї сотні, піймана у Лючі,

Заходить Юля. А в судді брова

Підскакує, мов щиглик на колюччі,

І западає тиша гробова.

Втім Юля встала: "Слава Україні!"

І в залі встала воїнів чота:

"Героям слава!"... Прокурорів тіні

Розсипались, і блискавка крута

Просяяла в небесній височіні,

І стало ясно: це не суд, а мста!



Це мста за те, що та жона готова

Ми президентські вибори піти

І вдруге виграти! О будь здорова,

Відважна жінко з серцем сироти,

І хай хахлів дратує твоя мова -

Державна й неподолана, як ти!

[B]Крик на Хрещатику. В законі вори.

Кричить держави нашої страма.

Кричать офшори, банківські контори,

Кричить хахол пащеками трьома,



Замкнені очі, ні, очей нема,

Є тільки горла отвори в потвори.

Той крик гуде в каштановім гіллі,

Будинки глухнуть, глухнуть тротуари.

Хахли й донецькі рідні москалі

Ревуть: "На нари – Юлію, на нари!"

Дрижання чути у віконнім склі

І чути, як тремтять над світом хмари,

А під землею – мертвяки гнилі.

Крик на Хрещатику. Колона п'ята

Перекричати хоче цілий світ,

Що руку Юлі подає. Проклята

Америка, Європа і реб'ята

Кремлівські невдоволені. Привіт!

Відома курва рік цілий кричала:

"Замкніть же паню в білому! Замкніть!"

А нині в Шустера крізь плач сказала:

"Я б задушила того генерала,

Що Юлю наказав заперти в кліть".



А Президент свої невинні руки,

Чистесенькі, вмиває, мов Пилат.

А пан суддя – Закон з бичем принуки! -

Безликий, мов без стрілок циферблат,

Вже пише вирок: "Здерти білий плат

З підсудної, хай гине від розпуки,

Хай вирвуть з неї серце чорні круки

Печалі, – хай не вийде із-за ґрат".

[B]А противсіхи, інтелектуали,

Що нареклися нації мечем,

І всі свої страждання оспівали,

І жінку в білому скаменували,

І віддали ЇЇ на суд нікчем.

0 генії, позначені злобою

Чужого самолюбного ума,

Не бились ви з холерою й чумою,

Бо ви самі – холера і чума.



І я виходжу, наче з пекла, з суду,

Де вигоріла кров моя дотла,

Й не йду додому, там стояти буду,

Біля тюрми, мов птаха без крила;

Чекатиму на явище спасенне,

Стоятиму на смертнім хіднику,

Допоки Юля не пройде повз мене

На волю у терновому вінку.

Київ, 30.ІХ.2011