На маячню "інтелектуала" Возняка відповів науковець з Інституту загальної енергетики НАН України
Чим більше опусів на своєму блозі розміщує самопроголошений "інтелектуал" Возняк, тим швидше руйнується роками виплеканий ним образ високоосвіченої людини. Адже замість змістовної полеміки ми бачимо набір пустопорожніх штампів, непідтверджених закидів, перекручувань, примітивних передруків, і все це у стилі дискусії звичайнісінької базарної баби. Більше того, схоже, сам блог "інтелектуала" перетворився на платний паркан протисвободівських опусів. Плати гроші – і пан Возняк надрукує ще й не таке.
Тому й відписуватися на останню маячню "інтелектуала" (http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4f38f0a297e49/), який нічого не петрає в енергетиці, бажання не було, однак отримав на свою адресу лист науковця з Інституту загальної енергетики НАН України, який зголосився фахово оцінити опуси "експерта з усіх питань" (особливо, коли треба полити брудом "Свободу") п. Возняка.
Перед тим як запропонувати вам текст листа, зазначу єдине: збочена логіка пана Возняка зіграла з ним лихий жарт. Він емоційно і яскраво описує "змову" всесильної "Свободи" та Путіна проти видобутку сланцевого газу в Україні і загалом проти мало чи не всього світового порядку. Бо виходить, якщо "Свобода" стала на захист львівської громади і вимагає врахувати її інтереси при перетворенні Львівщини в зону надприбутків для інвесторів і, водночас, екологічного лиха для мешканців, то вона неодмінно "грає на руку Путіну". Ну що ж, продовжимо цей ланцюжок логіки "інтелектуала": якщо режим Януковича так уперто, бульдозером просуває інтереси американських компаній щодо видобутку сланцевого газу в Україні, то Возняк, який цю ідею навіжено захищає, є найбільшим прихильником режиму. Тому й не дивно, що цей провінційний ультраліберальний "інтелектуал" гарував на режим Януковича (http://blogs.pravda.com.ua/authors/miroshnychenko/4f33acab25725/) навіть після ганебних Харківських угод і провокації 9 травня у Львові.
Тепер слово науковцеві:
"З подивом прочитав текст, опублікований на блозі шанованого п. Возняка від 13.02.2012 http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4f38f0a297e49/.
Перш ніж братися до опонування, запитаємо себе, про що, власне, йдеться у дописі.
Хіба що про те, як імперії Путіна (ВВП) вдалося "підімнути" під себе політичні проводи "важливих" країн Європи (в лапках – лексика за Т. Возняком), і як відомі політичні фігури сучасності йому в цьому підіграли, іноді на шкоду суспільствам цих провідних країн. Бо якби ж Європа, маючи стратегію Енергетичного Співтовариства (European Energy Community), своєчасно зайняла позицію єдиного покупця – комерційна гра не була би такою простою, як банальний картярський "дурник": це коли ВВП картярську колоду складає, потім роздає карти, отримує усі "козирні" й починає на додачу ними пригендльовувати, такий собі крос-сейл із доходами на дрібні кишенькові витрати. А Україна, водночас, не зайняла позицію єдиного (найвигіднішого для ЄС) транзитера – "ну, нє смаґла...", як мовиться у відомому жарті, – від небажання аналізувати причин невдач чи поразок.
То ДО ЧОГО тут ВО "Свобода"? Як сказали би менеджери компанії Chevron, let us reveal the Gist (спробуймо зазирнути до суті).
Знаний культуролог, політолог, громадський діяч, засновник громадських відзнак, дослідник чисельних гуманітарних проблем – від культурних ландшафтів, регіональних націокультурних світів і політичних рухів до глобальних проблем європейської інтеграції й факторів всепроникного глобалізму – цього разу заходився аналізувати перспективи розвитку енергетичної паливної бази, так би мовити, "на теренах краю". Мета – почесна й свята, але... цього разу не настільки масштабним виглядає дослідження.
Хоч як не цементуй тези "свій до свого про своє" чисельними соціально-економічними аспектами (ціна газу) й аналітичними висновками про збіг подій у часовому вимірі чи географічному просторі – науковим баченням і врахуванням особливостей технологій (а про це мало би йтися з посиланням на публікацію Ірини СЕХ!) не пахне – ЩОСЬ тут не так.
Аж ось як. Якщо пригадаємо, товариство, як подавалась суспільству у 2009-2010 роках ідея розвитку паливної бази на основі видобутку сланцевих газів, то на поверхні залишиться "війна технологій". І тому ВВП так завзято малював водні й газові бульбашки на засіданні дискусійного клубу "Валдай". Старі технології видобутку, на яких зросла ціла когорта наших національних кадрів у вишах Галичини а потім самі українці доклали рук до розвитку російських родовищ, плюс проектування й будівництво магістралей типу Уренгой-Помари-Ужгород чи Єлец-Серпухов, Шебелинка-Белгород-Курск-Брянск... (колишній інститут "Союзгазпроект", Київ) – можуть бути витіснені американськими, від Chevron та Exxon Mobil. І куди американці хочуть зайти найперше? – правильно, до України. Нічогісінько дивного: Путін захищається, бо його атакують із посиланням на погіршення статистичних даних "Газпрому" із підтвердженням "факту" про наміри призупинити до 2018 року роботи з розробки Штокманівського родовища (http://oilprice.com/Energy/Energy-General/The-Shale-Gas-Energy-Revolution.html) й т.п.
Із того ж першоджерела The Shale Gas Energy Revolution (Tuesday, 05 April 2011 11:25), із якого усі витягують зачудовані малюночки навіть до наукових звітів у НАН України, читаємо другим постом після польських перспектив: Next Stop: Ukraine. Люблінецький Басейн – обіцяє американським старателям непоганий зиск (геологи, бач, помітили схожість до американської Barnett Shale, TX), і товщина пластів така ж, от і почали переговори про створення спільних підприємств названими промисловими концернами (цитую) "із міністром Миколою Злочевським і Едуардом Ставицьким (головою компанії "Надра України"), котрі вважають поклади України... найбільшими у світі". Чому? А ми у всьому найбільші у світі, особливо за масштабами техногенних і гуманітарних катастроф. З упертою завзятістю побиваємо рекорди, починаючи від 30-х років минулого століття. Кладемо гори життів за марксовою теорією доданої вартості (розраховуємось людськими життями) за добробут американського та європейського суспільств. І коли я читаю рубрику щодо річного споживання води і забруднень (в кореспонденції до наших ДІЮЧИХ промислових і енергетичних комплексів – то може ми маємо їх спинити задля збереження балансу водних ресурсів?!), де звучать запевнення щодо "залякування" й перебільшення загроз (англ.): we believe that is mere scaremongering – то я пригадую книгу міністра енергетики Віталія Склярова "Завтра був Чорнобиль". І кореспондую це із карколомним рішенням сьогоднішнього атомного лобі зводити в Україні ядерні реактори у співпраці з РФ. А в цей час усі українські реактори ВВЕР працюють без захисного "ковпака". Міністр В.Ф. Скляров риторично запитував: "Яким буде життя з реактором?". І чомусь у цьому контексті ніхто не посилається на стратегічні наміри Польщі запустити в експлуатацію нові потужності у обсязі двох атомних електростанцій у період 2020-35 років для покриття зростаючого попиту на електроенергію. У Польщі закладається раціональна перспектива життєвих стандартів із підвищенням питомого споживання енергії per capita, із скороченням споживання/видобутку бурого вугілля. І будуть утверджуватися стандарти сучасного життя.
А що ж в Україні? Маючи чудову ресурсну базу для розвитку ядерно-енергетичного комплексу, ми передали її в руки північного сусіда. Дарма, що він поводиться неповажно і всупереч домовленостям не збирається знайомити з проектом будівництва українського (!) заводу з фабрикації паливних збірок. Надавши доступ до своїх надр на Львівщині, маємо намір остаточно погодитися на роль сировинного придатку? Хто, шановний пане Возняк, заперечить, що, відповідно до Договору про Енергетичне Співтовариство (ДЕС), видобутий газ буде постачатися насамперед до Європи, ба навіть до сусідньої Польщі, а на потреби розвитку української, вітчизняної господарки цей видобутий ресурс піде в останню чергу?
Я не маю на меті поглиблювати "розкопки": читач самостійно перечитає свіжі записи із доступних джерел щодо екологічних загроз, хоча б у англомовній Вікіпедії, прогляне фільм з описом процесу видобутку газу зі сланців (MIT – Технологічний Інститут, Массачусетс – http://www.technologyreview.com/video/?vid=439), ознайомиться з технологією видобутку. Тим більше – заглиблюватися у матеріали міжнародного семінару, що відбувся у листопаді 2011р. Але Ірина СЕХ, висловивши застереження на сторінці ресурсу "ВГОЛОС" (http://vgolos.com.ua/economic/195.html), безумовно, має рацію.
Багато важливішим є інше: що потрібно Україні?
1. Потрібна енергетична стратегія Сталого Розвитку,
2. Слід дбати про повноцінне використання наявних (розвіданих) екологічно чистих енергетичних ресурсів,
3. Сучасні технології переробки енергетичної сировини з урахуванням виробництв, що забезпечують екологічні й безпекові стандарти для нинішнього й майбутнього поколінь.
У цьому сенсі нам слід думати про:
а) скорочення споживання газу й впровадження енергоощадних технологій, і
б) розвиток власного безпечного ядерно-енергетичного комплексу.
Звичайно, все це – із дотриманням балансових співвідношень за кожним енергоресурсом, енергетичного й коксівного вугілля також, поновлюваних джерел, їх майбутнього внеску.
Україна не потрібує більше газу, з огляду на показники споживання цього енергетичного ресурсу сусідньою Польщею. Україні потрібне надійне електропостачання, з перспективою на наступні 100 років, розвиток ринкових відносин в електроенергетиці й повноцінна участь у Європейському Енергетичному Співтоваристві.
Василь КОСТЮК, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Інституту загальної енергетики НАН України
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
