''Єдиний твій суперник – це ти сам''.
iнтерв'ю Олегу Слободяну для прикордонного журналу
В його архіві достатньо нагород, аби спокійно почивати на лаврах переможця. Він постійний гість телестудій, завжди дотепний та актуальний, але самокритичний і відвертий із глядачем. Разом з тим йому не притаманна "зірковість", він завжди відкритий для спілкування і як і раніше вважає головним своїм суперником самого себе. Він міг би бути іншим, але тоді перестав би бути самим собою.
В гостях у редакції відомий автогонщик, телеведучий, музикант Олексій Мочанов.
- Олексій, у тебе достатньо багато нагород за досягнення в автоспорті, не зважаючи на те, що професійно гонками ти почав займатися вже в досить зрілому віці...
- Я взагалі нічого не планував. Думки професійно займатися спортом у мене ніколи не було. Просто любив кермувати. Мені подобалися і "Газ-53", і "Запорожець"... Я завжди комфортно почуваю себе за кермом та нервую, коли керує хтось інший.
Свого часу працював каскадером на ОРТ в програмі "Ризикнути та виграти" у Ніколаєва та Малишева. Якось на знімальному майданчику отримав серйозні ушкодження. Це був 1994 рік. З того часу перестав довіряти страховкам. Лікарі мені прописали реабілітаційний курс у Києві. Потрібно було 40 хвилин сидіти з обмотаною озокеритом ногою і цього часу цілком вистачало аби прочитати невелику книгу. Одного разу купив журнал "Автопiлот" та щиро здивувався, наскільки нецікаво люди пишуть про автомобілі. Відчувалося, що журналісти не мали практики і просто намагалися переписати технічні характеристики автомобілів. Або розумнiчати. У журналі Motor News було оголошення: "шукаємо авторів, що пишуть на автомобільну тематику". Я звернувся в редакцію і оскільки мені не було що їм запропонувати (окрім якихось розшифровок про роботу ДАІ), я пообіцяв статтю написати. Тоді ми якраз пригнали из Праги в Москву новомодний Jeep Grand Cherokee, і я виклався на всі сто. Матеріал називався "З задоволенням за кермом вiд АЗС до АЗС". З того часу пішло-поїхало. Вже в 1995-му я разом з колегою iз MN на дизельному Opel Vectra взяв участь в ралі журналістів у Кременчуцi. Пам'ятаю, як напружувалися, працюючи на результат, а приз нам дали за... найкраще розфарбовану автівку. Я зрозумів, що хочу отримувати призи за результати, а не тюнінг машини, адже мене полонило відчуття перегонів. Старт, фініш, боротьба – це неймовірні відчуття. Я регулярно почав брати участь в гонках журналістів у Польщі та Україні. Особливо нічого не виходило, бо у той час для мене існували авторитети. В 97-му році я вперше відвідав аналогічні гонки в Литві, а мені кажуть, що Евалдас Чiрба бере участь, Вінсас Герджунас, Йонас Бальчунас, Лiнас Буткус, Валдас Валюкявiчус, Вiтольдас Мiлюс, Крістійонас Кейкеріс, Донатас Станiонiс..., а я не знаю, що з цього ім'я, а що прізвище! Сів iз штурманом Янiной Франчук – і показав другий результат в абсолюті. Тоді я зрозумів, що єдиний твій суперник в спорті, це ти сам. Сам собі придумуєш авторитети, віддаєш їм якісь лідируючі позиції, починаєш їх боятися, сам потім з цим борешся і так і живеш.
Ми повернулися в Україну, i відразу виграли дві гонки. З того часу взагалі забув про тих, хто ще кілька місяців тому викликав у мене на старті почуття тривоги та невпевненості. Але мені вже було замало аматорськiх гонок. Мені хотілося, аби швидких людей було більше, рівень конкурентів вище – хотілося рости професійно. Я зумів домовитися, щоб мені дозволили брати участь нульовим екіпажем в чемпіонаті України з ралі (не отримуючи заліку їздити перед лідерами – авт.). Цього мені цілком вистачало. Я розумів, що спортивний автомобіль – це досить дороге задоволення, а на серійному автомобілі Honda з мінімальними переробками набагато дешевше та легше. Потім в 1999 році виграв чемпіонат України по автомобільному слалому та Кубок України по ралі на серійних автомобілях. В 2001 році поїхав працювати у Москву на посаду заст. головного редактора журналу "Автомобiлi". Часу дарма не гаяв, а міцно підсів на картинги. З Москви потрапив на Нюрбургринг и 2003-го знову повернувся до Києва. Мене запросили пілотом в раллiйну команду Сергiя Янчукова Кліринговий Дім Rally Masters, далі – знову Чемпіонат України та четверте місце без врахування двох гонок. Ось так рік за роком.
Ось ти запитав, я у голові все прокручую та сам не розумію, як став автогонщиком. Такого, що купив шолом і не знав, куди його поставити, у мене не було. Просто робив те, що мені подобається. Є така східна мудрість: великий шлях починається з першого кроку. Головне – зробити його у вірному напрямку.
- Ти стверджуєш, що у спорті головне – філософія. А у чому полягає твоя філософія?
- Мені здається, краще за все її сформулював мій друг I брат – нині покійний Андрій Олександров, який загинув на ралі в Болгарії у вересні 2007 року. Він казав, що їздять ті люди, бiльшисть з якіх хочуть бути першими в спорті. Насправді ж на повагу заслуговують ті, хто прагне стати найшвидшим. А яким ти став серед найшвидших: першим, другим, п'ятим – це вже не так важливо. Тому що коли ти прагнешь стати кращим – ти шукає проблеми в собі, вдосконалюєш автомобіль, шукаєш оптимальні шляхи вирішення завдань та ніколи не зупиняєшся. А для того, аби стати першим – потрібно обрати вірні змагання, підписати потрібні папери, "знешкодити" лідерів, які можуть заважати... Я ніколи цим не займався, розуміючи, що єдиний суперник людини в спорті – це він сам.
Будь-яке змагання – це не можливість виграти нагороду, а можливість зрозуміти, де твої слабкі сторони, над чим ще потрібно працювати і до чого прагнути. На змаганнях я не борюся з першим, якщо їду сьомим. Я розумію сукупну різницю наших можливостей. Але якщо знаю, що у цьому повороті я витягнув з себе та автомобіля усе можливе – мені нэма у чому собi дорiкати. Як казав Партос: "Я дерусь, потому что я дерусь!".
Зараз розплодилося багато "антикрил батьківщини" які скажені гроші витрачають на цяцьки та піар. Насправді, візьми ці кошти та витрати на себе: на курси, теоретичні та практичні заняття... Візьми будь-яку трасу, скажи, що ти проїдеш її, скажімо, за двi хвилини та поклич Салюка-молодшого. Я впевнений, що він без підготовки на твоєму авто покаже результат, хоча б на дві секунди, але кращий. Якщо не на двадцять двi... Але він зробить це! Виходить, проблема не в автомобілі, а в тобі...
Я завжди кажу, що ми живемо в країні, де розвинений спорт в трусах та абсолютно не розвинений спорт у комбiнезонах. Йдеться не лише про автоспорт. Країна, в якій не розвинений спорт в комбенізонах, технiчнi та наукоемнi види, поступово перетворюється на Ефіопію. Адже там аборигени весь час виконували дві функції: бігали одне за одним та втікали від лева. Вони вигравали та виграватимуть змагання з бігу тому що це у них в крові.
- У тебе досить широке коло інтересів: автогонщик, коментатор, телеведучий, журналіст, музикант. Зараз тебе ще запрошують на телебачення як футбольного експерта...
- Немає марудніших програм, ніж футбольні. Критик – це людина, яка завжди розповість, як би вона написала, якби уміла. Зараз мене запрошують як вболівальника "Динамо" і я завжди намагаюся оцінити рівень самовіддачі гравців та їх спроможність до самопожертви. Люди, які окрім футболу більше нічим не займаються та спроможні з п'яти передач чотири зробити у бік супротивника?!... Не потрібно бути спеціалістом аби зрозуміти, що на даний момент вони погано грають у футбол.
Я й досі вважаю, що в дитячих футбольних секціях потрібно вчитися на матчі Чілі – Парагвай. Усі футболісти бігали і на третій, і на дев'яносто третій хвилині матчу з однаковою швидкістю та енергією і тому мені абсолютно байдуже, хто виграв у тому матчі, а хто програв. Гравці розуміли, що вони повернуться в країну де, якщо вони гратимуть погано, їх просто поб'ють. А у нас у футболістів ніякого почуття відповідальності.
- І все ж, яка із сфер діяльності тобі найбільш близька?
- Мені подобається бути там, де є цікаві люди. Я займаюся автоспортом, тому що поряд цікаві люди з якими ми мало розмовляємо про тиск у шинах, а більше – про життя. Ми зустрічаємося з музикантами, розмовляємо та граємо близькі нам пісні.
Зараз, до речі, усі довкола співаки та музиканти. Будь-які три дівчини в караоке-барі вважають, що вони "Віа Гра", а кожен чоловік на підпитку вважає, що він Грiгорій Лепс. Інша справа, що у нас плутають "шансон" та "блатняк". Неприємно, коли молоді хлопчики граються в тих, ким не є насправді. Неправильно, коли військових в кіно грають актори, які насправді "відмазалися" від армії, щоб вступити до театрального.
- Попри зайнятість ти залишаєшся простим та доступним у спілкуванні. Якось незвично, адже, як правило, люди "ловлять зірку" вже після першого ефіру на телебаченні?
- Я ніяк не можу зрозуміти, чому мультики стали схожими на фільми, а фільми – на мультики. Мені все так само подобаються фільми Джекі Чана, тому що я бачу межу самовіддачі та людських можливостей. Казати, що я – зірка... А хто тоді Джекі Чан??? А від того, що мене іноді показують по телевізору, я розумнішим не став, у мене не виріс біцепс і я не вивчив дiаграму Камма. Якщо не працює ліфт, ти все-рівно йдеш пішки, незалежно від статку та популярності. Цим усе сказано.
- На твою думку, які якості повинні бути притаманні людині, яка прагне чогось досягти?
- У першу чергу – мати розум. Потрібно бути начитаним, впевненим у власних силах, потрібно любити навчатися, визнавати свої помилки та робити висновки. Варто розуміти, що навчання – це можливість отримати знання, результат же повністю залежить від тебе. Фізичні дані це, звичайно, добре, але все ж це категорія другого плану. Перш за все потрібно вмикати розум. I докладати душу
