Чому Україні конче потрібне членство в НАТО
Відповідь на це запитання формується внаслідок комплексного оцінювання потреб і можливостей держави, яке визначає оптимальний підхід до виконання двоєдиного завдання – забезпечення сталого економічного розвитку та гарантованої воєнної безпеки. Оцінка може складатися з геополітичних, фінансово-економічних, оборонних і прагматичних висновків.
Геополітичні висновки. Україна – європейська держава, яка прагне бути серед країн Європейського Союзу, тому що цей Союз є демократичним об'єднанням розвинених країн з соціально-орієнтованою економікою. Як європейська держава, Україна має бути елементом нової архітектури європейської безпеки, де її життєво важливі інтереси забезпечуватимуться за її безпосередньої участі. Не набувши членства в новій системі, Україна й надалі не матиме, крім можливості робити політичні заяви, жодних інших важелів впливу на прийняття рішень з урахуванням її національних інтересів. Отже, Україні насамперед потрібно бути дійсним членом міжнародної системи безпеки. Членом не якоїсь удаваної, а існуючої сьогодні Євро Атлантичної Системи безпеки.
Фінансово-економічні висновки. Маючи бажання фінансово забезпечувати виконання програм соціального розвитку та водночас нагальну потребу в гарантованій власній безпеці, яка пов'язана зі збільшенням витрат на оборону, Україна дедалі частіше стає перед дилемою "або/або". Вона не має можливостей збільшувати свої економічні, фінансові та людські ресурси для утримання воєнної організації за мирного часу і відповідних мобілізаційних резервів у структурах і чисельності, достатніх для протистояння доктринальним викликам її безпеці. Непомірний тягар для економіки, яким є утримання та розвиток необхідного оборонного потенціалу країни, можна зменшити лише внаслідок зміни індивідуального способу його використання на колективний. У цьому разі Україна матиме можливість скоротити оборонний потенціал без зниження, а з часом і зі значним підвищенням обороноздатності.
Зі вступом до НАТО поліпшиться інвестиційна привабливість України в очах міжнародного інвестора. Про це свідчать аналітичні матеріали з економіки країн – нових членів Альянсу. Зокрема, інвестиції Словенії в 2002 р. становили 3,6 млрд. євро, а в 2003 р. – 5,1 млрд. євро. У рік вступу Румунії до НАТО обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141 % порівняно з попереднім роком. Рівень прямих зарубіжних інвестицій у Словаччині зріс на 29,38 %. В економіку Польщі в 1999 р. – році вступу Польщі до НАТО, 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більше вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 млрд., у 1998 р. – 9,8 і 10,2 млрд., а в 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. доларів США.
З десяти країн – сусідів України по суходолу і в басейні Чорного моря вісім є членами НАТО, їхні воєнні можливості визначаються сукупним воєнним потенціалом Альянсу. Значно більшим, порівняно з українським, є воєнний потенціал Росії. За цих умов Україна не може мати адекватного рівня своїх оборонних можливостей. Намагання збільшити його обов'язково й остаточно зруйнують її економіку (як це сталося в колишньому СРСР та країнах – його сателітах). Зі вступом же України до НАТО зміниться спосіб використання оборонного потенціалу з автономного, зі спиранням на власну економіку та власний оборонно-промисловий комплекс, на колективний військово-політичного союзу, люди відчують зв'язки між забезпеченням обороноздатності країни та спроможністю її економіки здійснювати соціальні програми.
Оборонні висновки. Що загрожує Україні? Чому запобігти має бути здатна держава в інтересах національної безпеки? Європейська стратегія безпеки, ухвалена в Брюсселі 12 грудня 2003 р., визначає тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, регіональні конфлікти, державне банкрутство та організовану злочинність як ключові загрози. Згідно з цим документом, для відповідного реагування на виклики Європейський Союз має збільшити можливості оборони спільних цінностей, базових інтересів і суверенітету Союзу, зміцнити безпеку всієї організації та кожного її члена, а тим самим захистити мир, посилити міжнародну безпеку, посприяти міжнародному співробітництву, розширенню демократії й законності та подальшому зростанню рівня поваги до прав людини і фундаментальних свобод. Це вихідна позиція Європи в розбудові системи її безпеки.
Україна не є членом організацій систем безпеки. Разом з тим, говорити про сумнівну оборонну достатність структур і чисельності нашої воєнної організації, як це не раз чули від представників влади, принаймні некоректно. З одного боку, – потенціал Росії, а з другого – інтегрований на спільних завданнях потенціал двадцяти восьми держав. То якою ж має бути при цьому оборонна достатність позаблокової України? А от можливості кожної з цих двадцяти восьми країн, згідно з Вашингтонською угодою (1949 р.), дорівнюють можливостям всієї організації.
Неможливо збільшити оборонний потенціал України до рівня сукупного воєнного потенціалу НАТО або до рівня воєнного потенціалу Росії без згубних наслідків для економіки держави. Збалансованість між достатністю оборонних можливостей країни й можливостями запровадження та здійснення соціальних програм забезпечується скороченням національного оборонного потенціалу з одночасним переходом до колективного способу його використання. Нові члени Альянсу це вже відчувають. З приєднанням до НАТО показники їхньої обороноздатності збільшилися в десятки разів. Зокрема, за чисельністю регулярних збройних сил: Польщі – у 15,5 раза, Чехії – у 51 раз, Угорщини – у 75,8 раз. Така ж картина зростання і за мобілізаційними ресурсами, за танками та польовою артилерією. Ще вище ці показники за бойовими літаками: Польщі – у 20,7; Чехії – у 61,4; Угорщини – у 85,2 раза.
Отже, "оборона за всіма азимутами", без урахування сучасного стану і перспектив розвитку міжнародної системи безпеки, – нереальне завдання для сучасного воєнного потенціалу України. Саме тому майже всі країни – сусіди України та інші європейські держави розв'язують цю проблему, формуючи сукупний оборонний потенціал колективної безпеки за принципом "власна безпека через безпеку для всіх".
Прагматичні висновки. Сьогодні основу майбутньої архітектури європейської безпеки уособлюють Європейський Союз і НАТО, які трансформуються на основі спільної європейської політики безпеки й оборони. Підґрунтям цієї політики є принцип безпеки для всіх через безпеку кожного з їхніх членів. Такий принцип реалізується завдяки використанню сукупного оборонного потенціалу союзників, здатного протистояти сучасним викликам безпеці – міжнаціональним конфліктам, розповсюдженню зброї, міжнародному тероризму тощо, які можуть перетворитися в збройні конфлікти і стати джерелом агресії проти окремих країн. Військово-політичний союз, яким є НАТО, – ефективний механізм концентрації спільних зусиль на забезпеченні безпеки його членів за оптимальних, збалансованих витрат на утримання й розвиток національних систем безпеки та оборони.
З приєднанням до військово-політичного союзу, крім переваг в економічній галузі та сфері безпеки, Україна долучається до дієвої системи контролю за станом і розвитком громадянського суспільства, верховенства права, захисту основних прав людини й громадянських свобод. Цей напрям розвитку демократії в Україні передбачений ще Планом дій "Україна-НАТО" і, починаючи з 2005 р., є принциповим змістом офіційної державної політики Україні. Звісно, що така спрямованість політики перебуває під постійною увагою міжнародних інституцій – ООН, ОБСЄ – та під наглядом у сфері двосторонніх українсько-американських відносин, але це не є системним і ефективним контролем за станом і розвитком інституцій демократії в країні. Дієвий контроль за ними залишається недостатнім.
Члени Альянсу, на відміну від позаблокових країн, є учасниками формальних засідань, що відбуваються на постійній основі (постійна сесія Північноатлантичної Ради), беруть участь у роботі різноманітних комітетів, регулярно оцінюють виконання річних планів розвитку багатьох сфер державного устрою. Така система дієвого контролю є механізмом сприяння втіленню в життя завдань розвитку демократії в будь якій європейській країні – елементів проголошеної владою програми, а також гарантією повного й ефективного виконання урядом свого плану дій. Така система відповідає життєвим інтересам громадян України щодо побудови реальної демократії.
Приєднання України до НАТО, як би не розділяли ми ці два самостійні процеси інтеграції, є, на нашу думку, передумовою членства в Європейському Союзі. Оскільки готовність країни взяти на себе зобов'язання у сфері колективної безпеки розглядається європейською спільнотою як реальне прийняття нею таких спільних цінностей, як демократія, ринкова економіка, права і свободи особи, вільна преса тощо, ці процесії мають багато спільного. Усі нові члени Європейського Союзу останньої хвилі розширення (крім Мальти й Кіпру) спочатку набули членства в НАТО: Польща, Угорщина, Чехія – в 1999 і 2004 рр. відповідно; Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Словенія – у листопаді та грудні 2004 р.; Болгарія і Румунія – у 2004 р.
Отже, дорожня карта "До Європейського Союзу через НАТО", хоч і не є прийнятою точкою зору і офіційно не підтримується Альянсом, не позбавлена логіки послідовності підготовки країни, зокрема щодо мобілізації її матеріальних ресурсів, на досягнення високих оборонних та економічних показників.
