Питання інтеграції України в НАТО сьогодні є актуальнішим ніж будь-коли
Пролонгація терміну перебування ЧФ РФ в Україні безумовно є додатковим і суттєвим викликом нашій безпеці. При чому цей виклик формується в двох аспектах: внутрішньому і зовнішньому і його нейтралізація в них майже не можлива.
По-перше, я не згоден з тими, хто тепер доводить ніби-то флот не несе ніякої загрози для України. За моїми оцінками, флот є угрупованням не військовим, а радше політичним в Україні де орендатори не лише фактично не дотримуються законів України, а всіляко їх ігнорують, флот є таким плацдармом в Україні на який базуються сепаратиські антиукраїнські і антидержавні так звані політичні партії і громадські організації. І ця пролонгація майже безкінечно продовжує умови їхньої підтримки у всіх можливих сферах.
По-друге, перебування флоту завжди було і тепер надовго буде перешкодою на нашому інтеграційному шляху. Ті, хто радіє почувши деякі заспокійливі заяви західних політиків, виявляють наївність. Ніхто і не буде втручатися у так звані внутрішні справи, натомість цьому питанню завжди приділяється серйозної уваги. Ми не можемо знати як дійсно в Альянсі оцінюють ситуацію. Один посол до НАТО у приватній бесіді сказав мені, що коли він став постійним представником в ПАР, йому було надзвичайно цікаво читати закриті документи, в яких говорилося про його країну, поки вони готувалися до членства. Тепер коло наших опонентів щодо підвищення рівня стосунків з НАТО може розширитись. Країни Чорноморського регіону також дбають про свою безпеку. А це означає, що і на шляху до ЄС Україна додала собі нових, ускладнень.
Отже, продовження терміну перебування іноземної бази в Україні суттєво вдарить по безпекових інтересах держави та її громадян.
Я переконаний, що Україні конче потрібно долучитися до Альянсу. Не буду наводити всі пояснення "для чого", зазначу лише деякі:
Задля набуття гарантій безпеки. Україна – європейська держава і, як всі інші, вона має бути в європейської системи безпеки, бо лише там життєво важливі інтереси країни забезпечуються за її безпосередньої участі. Нас часто заводять в оману, але ніякі декларації, або міждержавні договори ані де-юре, ані де-факто не можуть гарантувати безпеку України, бо жоден з них нікого ні в чому не зобов'язує. Єдиним на сьогодні інструментом і механізмом надання таких гарантій є Вашингтонська угода 1949 року, Ст. 5 якої зобов'язує сприймати загрозу будь якому союзнику як загрозу всій Організації і відповідно діяти військовими силами. Україна багато років шукає такі гарантії, але ними користується майже вся Європа.
Задля оптимізації бюджетних витрат в оборонній сфері. Членство в НАТО забезпечує переросподіл оборонних завдань між союзниками. Маючи бажання фінансово забезпечувати виконання програм соціального розвитку та водночас нагальну потребу в гарантованій власній безпеці, яка пов'язана зі збільшенням витрат на оборону, Україна дедалі частіше стає перед дилемою "або/або". Непомірний тягар для економіки, яким є утримання та розвиток необхідного оборонного потенціалу країни, можна зменшити лише внаслідок зміни індивідуального способу його використання на колективний. У цьому разі Україна матиме можливість скоротити власний оборонний потенціал без зниження, а з часом і зі значним підвищенням обороноздатності.
Членство в НАТО дозволить Україні мати реальну власну систему оборони. В сучасному стані країни, говорити про нашу оборонну достатність, відповідність структур і чисельності нашої воєнної організації, як це ми часто чуємо від представників влади, щонайменше некоректно. З одного боку, – воєнний потенціал Росії, а з другого – інтегрований на спільних завданнях сукупний потенціал двадцяти восьми держав (запрошено ще дві). То якою ж має бути при цьому оборонна достатність позаблокової України? А от можливості кожної з цих двадцяти восьми країн, згідно з Вашингтонською угодою, є достатніми, бо дорівнюють можливостям потенціалу всієї Організації. З приєднанням до НАТО показники їхньої обороноздатності по всіх параметрах збільшилися буквально в десятки разів. На приклад, за чисельністю регулярних збройних сил: Польщі – у 15,5 раза, Чехії – у 51 раз, Угорщини – у більше ніж 75 разів. Така ж картина зростання і за мобілізаційними ресурсами, за танками та польовою артилерією. Ще вище ці показники за бойовими літаками: Польщі – у 20; Чехії – у 61; Угорщини – у 85 разів.
Бо оборонні можливості кожної окремої країни-союзниці трансформуються на основі спільної європейської політики безпеки й оборони. Її принципи реалізуються завдяки використанню сукупної здатності союзників протистояти сучасним викликам безпеці. Союз НАТО, це єдиний в Європі ефективний механізм концентрації спільних зусиль на забезпеченні безпеки його членів за оптимальних, збалансованих витрат на утримання і розвиток національних систем безпеки і оборони. А єфективна система безпеки за оптимальних витрат чи не є незаперечним інтересом України?
Задля гарантування розвитку демократії в Україні. Останніми роками НАТО трансформувалася в унікальну, багатофункціональну Організацією. З приєднанням до неї, крім переваг в економічній галузі та сфері безпеки, Україна долучається до дієвої системи контролю за станом і розвитком громадянського суспільства, верховенства права, захисту основних прав людини й громадянських свобод. Цей напрям розвитку демократії в Україні передбачений ще Планом дій "Україна-НАТО" і, починаючи з 2005 р., є принциповим змістом офіційної державної політики Україні у сфері безпеки. Звісно, що така спрямованість і тепер перебуває під постійною увагою міжнародних інституцій – ООН, ОБСЄ – та механізмів у сфері двосторонніх українсько-американських відносин, але це не є системним і ефективним контролем за станом і розвитком інституцій демократії в країні. Як ми часто спостерігаємо, дієвий контроль за ними залишається явно недостатнім.
Члени Альянсу, на відміну від позаблокових країн, є учасниками формального форуму, що відбувається на постійній основі у форматі постійної сесії Північно Атлантичної Ради, беруть участь у роботі різноманітних комітетів, регулярно оцінюють виконання річних планів розвитку багатьох сфер державного устрою. Така система дієвого контролю є механізмом сприяння втіленню в життя завдань розвитку демократії в країнах-членах, елементів проголошеної владою програми, а також гарантією дотримання урядом демократичних принципів, повного й ефективного виконання ним свого плану дій. Така система цілком відповідає життєвим інтересам громадян України щодо побудови в країні реальної демократії.
Нарешті, приєднання України до НАТО, як би ми не розділяли ці два самостійні процеси інтеграції, на мою думку, є передумовою інтеграції до Європейського Союзу. Оскільки готовність країни взяти на себе зобов'язання у сфері колективної безпеки розглядається європейською спільнотою як реальне прийняття нею таких спільних цінностей, як демократія, ринкова економіка, права і свободи особи, вільна преса тощо, ці процеси мають багато спільного. Усі нові члени Європейського Союзу останньої хвилі розширення (крім Мальти й Кіпру) спочатку набули членства в НАТО: Польща, Угорщина, Чехія – в 1999 і 2004 рр. відповідно; Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Словенія – у листопаді та грудні 2004 р.; Болгарія і Румунія – у 2004 р.
Дорожня карта "До Європейського Союзу через НАТО", хоч і не є прийнятою точкою зору і офіційно не підтримується Альянсом, не позбавлена логіки послідовності підготовки країни, зокрема щодо мобілізації її матеріальних ресурсів, на досягнення високих оборонних та економічних показників. Політики, які дотримуються інших поглядів, просто лукавлять перед народом коли висловлюються за Європейську інтеграцію.Отже, членство в НАТО є не лише вигідним для України, але й необхідним з багатьох точок зору: геополітичної, фінансово-економічної, суто оборонної і просто прогматичної.
Задля повернення в цивілізовану і привабливу Європу. Я поділяю оцінки, що їх свого часу висловив відомий політик Європи Йошка Фішер (переклад мій): "В НАТО об'єднані більшість європейських країн. Це територія миру, стабільності, демократії і верховенства права. Це також територія процвітання: економіка конкурентноспроможна, валюта тверда, інфляція на низькому рівні, стандарти життя людей – серед найвищіх у світі. Європейці мають вигоду від високого рівня соціального захисту, недорогої й високоякісної системи освіти, жорстких стандартів довкілля та відмінної інфраструктури. На додаток, європейці мають непорівнянний рівень і різноманітність культури і користуються природною красотою. Зрештою, вони, об'єднавши свій оборонний потенціал, гарантують безпеку цього середовища, оптимально витрачаючи на це гроші".
