Відповідь на критику головного редактора ''Наші Гроші'' Олекси Шалайського

Олекса Шалайський – головний редактор важливого антикорупційного інтернет-ресурсу "Наші Гроші"[1]. Я вдячний Олексі за його надзвичайний внесок в розбудову кращої та менш корумпованої України.

Нещодавно Олекса розкритикував мене за мій пост та перейшов на особистості. У своїй критиці Олекса використав підміну тези і звинуватив мене у висуванні аргументу, якого я не висував. Я вважаю, що читачам Олекси важливо знати, що він вдається до брехні та риторичних маніпуляцій. Я також маю право на захист своєї репутації. Олекса та наші читачі можуть погоджуватись чи ні з нашими позиціями і стилем, любити нас чи ненавидіти, але ми всі маємо дотримуватись стандартів, писати правду і говорити по суті, не переходячи на особистості.

У своєму пості я прокоментував низку питань, включаючи корупцію, слабкість держави, суспільну підтримку реформ, відплив мізків, зарплати державних службовців, роль малого та середнього бізнесу та інше.

Я зробив ці коментарі як економіст, що понад 18 років вивчав інституційний дизайн груп, організацій та суспільств. Моя компетентність у цих темах визнана у численні способи, включаючи (a) безстрокову посаду викладача в Університеті Піттсбурга; (б) публікації у провідних економічних виданнях, таких як Econometrica, American Economic Review, Journal of Economic Theory, Review of Economic Studies тощо; (в) запрошення представити мою роботу у Гарварді, Массачусетському технологічному інституті, Стенфорді, Прінстоні, Йєлі, Університеті Каліфорнії у Берклі, Університеті Пенсильванії тощо; (г) топ-2 та топ-4 у рейтингу економістів за версією Forbes.ua; (д) публікації у "Нью-Йорк Таймс", "Вашингтон пост", "Нейшнл інтерест" тощо; (д) призначення парламентом України Членом Ради Національного банку України; (ж) запрошення до робочої групи з перегляду політики безпеки ЄС на замовлення Єврокомісії, та (з) призначення почесним Президентом Київської школи економіки.

Імовірно, реакція Олекси була викликана моїм першим абзацом. У ньому я стверджую, що питання некомпетентності важливіше за питання корупції. Ми живемо у демократії, і кожен має право на свою думку, як Олекса, так і я. Ми врегульовуємо суперечки через обговорення. Наша аудиторія заслуговує на найкращі та найінформативніші аргументи. Маніпулятивні тактики, особисті звинувачення та відверта брехня відволікають та заплутують обговорення. Ми з Олексою вищі за це.

Де збрехав Олекса? У другому абзаці його поста він написав: "На думку Тимофія – основна проблема нашої держави не корупція, а непрофесіоналізм. Припустимо. Як він хоче це вирішити? Державними грішми, як будуть залиті в вузи і, зокрема, в його вуз – Київську школу економіки."

Та правда полягає в тому, що я написав цілком протилежне:

"Що можна зробити? Я не вірю, що уряд спроможен створити дослідніцькі центри і університети де буду створюватись і працювати інтелектуальна еліта України. Але це може бути зроблено малим та середнім бізнесом. Бізнес та багаті люди можуть взяти на себе відповідальність за інтелектуальний суверенітет України, почати носити трошки менше грошей на Печерські пагорби, а зекономлені гроші витрати на підтримку освіти, досліджень, професорів та студентів – тут, в Україні."[2]

Це називається підміною тези, коли особа звинувачує опонента в аргументі, якого той не висував і потім його спростовує.[3]

У своєму пості Олекса також звинуватив мене в систематичних зусиллях з метою зашкодити українцям і припустив, що я отримую гроші від уряду за пропаганду. На відміну від твердження про "вимогу про підтримку КШЕ з державного бюджету", Олекса не наводить жодних фактів чи обґрунтування для свого твердження. Тож я не можу їх заперечити. Я дуже сподіваюся, що Олекса наведе такі факти, щоб я міг на це відповісти, або зніме свої звинувачення.[4]

Зараз я хотів би звернутися до суті моїх та Олексових агрументів. Я стверджував, що корупція – це симптом, наслідок структурних проблем в економіці. І щоб усунути корупцію, у першу чергу нам необхідно усунути ці проблеми. Іншими словами, я виступаю радше за мінімізацію можливостей для корупції, а вже потім за необхідність покарання тих, хто їх використовує (хоча, звісно, обидва підходи обґрунтовані та необхідні). На мою думку, проблема другого підходу (покарання) полягає в тому, що відокремлено він не працює. Якщо економіка корумпована, то й правоохоронні органи корумповані. Кінець кінцем замість того, щоб боротися з корупцією, правоохоронні органи можуть вирішити вилучати кошти у корумпованих чиновників, що перед тим вилучили їх з економіки. Покарання за корупцію фактично перетворюється на приватні податкові надходження для тих, хто контролює правоохоронні органи. Тоді деякі люди в уряді, усупереч здоровому глузду, стають зацікавлений у збільшенні, а не скороченні можливостей для корупції, оскільки це дозволяє їм отримувати більше хабарів у ході переслідування корупції. Звісно, це лише моя думка, що ґрунтується на моїх дослідженнях та дослідженнях інших. Ця думка може бути хибною.

Інша висловлена мною думка стосувалася необхідності підтримувати освіту та особливо наукові дослідження! Це можна робити як за гроші платників податків, так і за приватні кошти. Я виступав за приватне фінансування. Приватна підтримка змушує університети працювати сумлінніше, щоб переконати донорів у тому, що вони створюють цінність для суспільства та бізнесу.

Напротивагу цьому Олекса зазначив, що немає необхідності підтримувати освіту, поки українська економіка не стане конкурентоспроможною. Конкуренція в бізнесі перетвориться на конкуренцію за талант, що в свою чергу перетвориться на попит на гарну освіту. Це слушна думка, яку я також поділяю. Проте освітня галузь потерпає від того, що називається екстерналіями. Основними бенефіціарами освіти стануть як студенти, так і суспільство. Студенти не інтерналізують позитивні наслідки, які їхня освіта принесе решті суспільства, і тому не будуть готові платити університетам дійсну вартість своєї освіти. Крім того, студентам може бракувати доступу до ідеальних фінансових ринків, щоб профінансувати свою освіту.

До того ж, у своєму пості я намагався сказати про необхідність створення в Україні інтелектуальних еліт. На мою думку, саме університети підходять для цього. Нам потрібні університети, що навчатимуть культурі свободи слова, толерантності, поваги до фактів та наукового підходу. Такий підхід до розвитку культури – це аргумент з економічної теорії пропозиції. Культура сама себе не створить. Необхідне організоване зусилля з боку тих у суспільстві, хто дбає про майбутнє України. Це зусилля дорого коштує і повинне фінансуватися (приватними) донорами. Олекса не згодний із цим, і це його право. Проте він не має права перекручувати мої аргументи та несправедливо звинувачувати мене в пропаганді, корупції чи некомпетентності.

Суттєві питання, які ми з Олексою піднімаємо у наших постах є важливими. Я дуже сподіваюся, що ми з Олексою продовжимо їх обговорення та робитимемо це у конструктивний спосіб.

_______________________________________

[1] Див. сайт "Наші Гроші" (дата звернення 24 серпня 2017)

[2] Також я робив публічні заяви, виступаючи проти необмеженої підтримки з держбюджету як промисловості, так і освіти. Приклади: мій відкритий лист проти державної підтримки через НБУ (підписаний низкою високопоставлених реформаторів та кількома бізнес-асоціаціями) чи пости проти фінансування (за закриття) більшості державних вишів. Їх можна знайти тут і тут.

[3] Також Олекса робить кілька помилок у базовій економічній термінології. У третьому та четвертому абзацах він пропонує свій погляд на те, що не так з українською економікою. Він заявляє, що "5. В Україні немає відкритої економіки. Її знищує корупція. І в першу чергу – політична". Термін "відкрита економіка", як українською, так і англійською означає, що "відбувається економічна діяльність між внутрішніми та зовнішніми виробниками". Відповідно більшість економістів визначили б Україну як країну з невеликою відкритою економікою. Насправді експорт та імпорт України кожен складає близько 40% ВВП чи більше. Наприклад, у 2015 році Україна посідала 50 місце серед найбільших експортерів у світі. Скоріше за все Олекса використав прикметник "відкрита" у його розмовному значенні "відкрита для конкуренції". Більш слушним економічним терміном був би термін "бар'єри входу". Я згоден з Олексою в тому, що бар'єри входу в Україні суттєві і деякі з них створені політично. На мій погляд, Олекса також правий у тому, що задля усунення цих бар'єрів нам потрібно викорінити політичну корупцію. Тобто (як я це інтерпретую) нам потрібно відокремити бізнес від політики.

[4] Мій прибуток зазначений на сайті НАЗК. Я отримую доходи від Національного банку України, Університету Піттсбурга та Київської школи економіки. Я отримую прибуток від НБУ за свою службу у Раді – наглядовому органі банку. Я був призначений до складу Ради парламентом і існують функціонуючі конституційні гарантії, які забезпечують мою незалежність, в тому числі і від уряду. У своїй роботі я звітую народу України і не звітую жодним особам в уряді, бізнесі чи освіті.