Про національну буржуазію
Сьогодні в Україні святкують день підприємця і від одного офіційного заходу до іншого тільки й чутно, що "підприємці – це кров держави" і що "влада мусить робити все, щоб їм допомагати".
Я б додав, що альтернативою може бути – не робити нічого, щоб їм не заважати 😅
Безумовно, з цими тезами та заявами важко не погоджуватись, але, як на мене – вони (нехай мене пробачать їх автори) застарілі, банальні, беззмістовні та своїм примітивним формулюванням розмазують і сповільнюють цілепокладання, яке, на мою думку, має здійснювати держава у сфері підприємництва і бізнесу.
Що я маю на увазі?
КАПІТУЛЯЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
У січні 1913 року в Туреччині відбувся перший у її сучасній історії військовий переворот.
Влада в країні перейшла до Партії "Об'єднання та прогрес" – так званих "молодотурків".
Турецький націоналізм одразу став домінувати у порядку денному.
Окрім того, що відтепер весь бізнес і вся документація в країні мали вестися турецькою, критично важливим був ще один аспект.
Ще з часів Середньовіччя османи підписували з європейськими державами так звані Капітуляції – угоди, згідно з якими європейські купці, які торгують на території Османської імперії, звільнялися, окрім іншого, від будь-якого оподаткування, отримували надприбуткові концесії та режим найбільшого сприяння їх торгівлі.
Деякі Капітуляції османи підписували самі, для стимулювання торгівлі із "заходом", деякі були змушені підписати в рамках мирного врегулювання якихось конфліктів із європейцями.
Та, врешті решт, Капітуляції перетворились на ненависний "молодотурками" інструмент економічного зловживання з боку європейських держав на шкоду турецьким підприємцям.
Так от, у 1913 році в рамках впровадження "економічного націоналізму" партією "Об'єднання та прогрес" (а потім і Ататюрком, і навіть сьогодні – Ердоганом), ці самі Капітуляції були розірвані, а влада взяла курс на, увага, – створення "національної буржуазії", для конкуренції із торгівцями не-мусульманами.
Характерно, що основним інструментом, який нова турецька влада обрала для плекання цієї самої "національної буржуазії" стали публічні закупівлі.
Фактично, було вирішено віддавати найбільш прибуткові контракти лише мусульманам і таким чином допомагати османським підприємцям зміцнюватись, а османській економіці – зростати (наша локалізація виглядає як жалюгідна пародія в порівнянні із подібним рішенням).
ЕКОНОМІЧНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ ПО-СПРАВЖНЬОМУ
Тепер... Можна як завгодно ставитись і до молодотурків, і до Мустафи Кємаля Ататюрка і до Ердогана і до Туреччини в цілому, але важливо тут, як на мене, ось що.
Без "національної буржуазії" неможливо побудувати національну державу.
Без національної держави Україна – це просто уламок Російської Імперії та її правонаступника – СРСР.
Уламок, який, з однієї сторони, Кремль мріє повернути для посилення власних позицій у регіоні та світі, а з іншої сторони – "захід" намагається втримати, для послаблення позицій Кремля в регіоні та світі.
І це не питання чийогось рішення.
Це питання історії та географії тривалістю в кілька століть.
Без національної держави в Україні не може існувати такої категорії, як "український інтерес".
Тут може жевріти європейський інтерес, великоросійський інтерес, слов'янський інтерес, навіть Північно-Атлантичний інтерес. Але всі ці конфігурації мають спільну ваду – сама Україна в них ніколи не займає першого пріоритетного місця, тому що вона підкорюється певному наднаціональному прожекту, який більший і за неї, і за її населення.
А це означає, що і над нею, і над її населенням завжди висітиме дамоклів меч бути принесеними в жертву заради цього самого прожекту. Заради вищої цілі.
Вищої за Україну і всіх нас.
Тому, допоки в Україні не сформується економічно активний прошарок населення, чиї бізнесові і фінансові інтереси будуть екзистенційно пов'язані із цією територією і наявними на ній ресурсами, і який аргументуватиме своєї право їх експлуатувати правом ґрунту (jus soli), або правом крові (jus sanguinis), безпосередньо пов'язуючи зміцнення і збагачення України із власною персональною міццю і багатством – до цього моменту національна держава, як і повноцінна успішна Україна, завжди лишатиметься не більше ніж концепцією, марою її розпорошеної інтелігенції.
А національна економіка і "український виробник" – не більше ніж побажанням на день підприємця.
БУРЖУАЗІЯ vs. ОЛІГАРХАТ
В цьому контексті вкрай важливим аспектом є саме "міць держави", як пререквізит до розуміння того, що таке "національна буржуазія" та хто кваліфікується під цю категорію.
Отже, окрім міці з військової точки зору, з позиції збройних сил та оборонного або наступального потенціалу держави, слід згадати й "інституційну міць".
З цієї точки зору "міцна держава" – це держава у якої ексклюзивне право на примус балансується справедливою судовою системою і гарантується невідворотністю покарання.
Така держава здатна забезпечити однорідність юридичних і суспільних правил, і звести виключення з них до рівня статистичної погрішності.
Відповідно, навіть якщо твої бізнесові та фінансові інтереси є екзистенційно пов'язаними із Україною і наявними в ній ресурсами, і ти експлуатуєш їх тому, що ти народився і виріс на цій землі, але (!) успіх твого бізнесу ґрунтується на слабкості держави – неможливості застосувати до тебе примусу, притягнути тебе до відповідальності або захиститись від твоїх дій в суді – ти не зацікавлений у міці держави.
Адже ти користуєшся винятком з правил, який держава не здатна, або не бажає усунути.
В цьому контексті бізнес, який не пов'язує зміцнення і збагачення України із власною персональною міццю і багатством – не може вважатися частиною національної буржуазії.
І саме таку національну буржуазію я б хотів вшановувати та вітати щороку 3 вересня – підприємців, яким держава допомогла стати міцними та заможними, підприємців, яким держава не заважала ставати міцними та заможними, та головне – і підприємців і чиновників, які чітко усвідомлюють взаємозалежність міцної та багатої національної держави й успішного та потужного національного бізнесу.
Зі святом, прийдешня українська "національна буржуазія".
