18 березня 2022, 22:17

Недоторкане право українців



На обкладинці The Economist 2016 року пророча картинка – маленький путін вилазить з непомірно великої для нього металевоі статуї і підпис: "Порожня наддержава"

2016 рік.

Тобто, 6 років тому всі вже все розуміли

Розуміли, що окрім нарваності і ядерної лякалки у Росії більше нічого немає.

Але окремі країни воліли не звертати на це уваги, продовжували робити вигляд, що Росія ще щось значить у геополітичному контексті, а насправді – тупо заробляли з нею гроші, і тим самим додавали Москві впевненості у власній важливості, у власному впливі, у власній вседозволеності.

Результати ми бачимо.

Кремль настільки повірив у себе і у свою винятковість, що наважився напасти на суверенну і незалежну державу посеред Європи просто тому, що йому так захотілось.

І найогидніше в тому, що ті самі європейські країни, які активно заробляли з Кремлем і на Кремлі, подумки вже навіть погодились і прийняли негативний для України результат цієї війни.

Але українці не були б українцями, якщо б не здивували і себе і інших своєю зухвалістю.

Світ так і не зрозумів після 2004 і 2014, що найсвятіше для нашої нації право – це не право обирати і бути обраним, не право на свободу політичних, релігійних чи якихось там переконань, і навіть не право на життя.

Наше найсакральніше і недоторкане право, яке ми бережемо, боронимо і плекаємо ще з славетних часів Козаччини чи навіть ще раніше – це священе право послати нах*й.

Будь-кого.

І епізод з "русскім воєнним корабльом" – це не випадковість. Це наочна демонстрація найціннішої для кожного українця національної ідеї. Це максимальне вивільнення нашого архетипу і оголення нашого ДНК.

Насправді, ми доволі небезпечна нація.

Бо за патиною штучно набутої за часи СРСР меншовартості, криється безмірне почуття самовпевненості і повна індиферентність до більшості авторитетів.

Чиста вольниця.

Тому лише у нас міг з'явитись такий персонаж, як Махно.

Тому у нас гетьманів обирали і знімали з небаченою регулярністю.

І сьогодні, коли війна почала нарешті стирати цю іржу нав'язаного самопрезирства, ми віднаходимо справжніх себе.

Людей, які вводять у відчай і паніку "другу армію світу", зробивши її другою з кінця.

Людей, які у вічі дорікають першій економіці Європи за малодушність і корисливість.

Людей, на яких хочуть бути схожі громадяни країни, яка головує у Раді Європи. При чому, головний її громадянин – буквально, аж до щетини на обличчі.

Людей, які посилають нах*й цілий воєнний корабль.

Найкращих людей у світі.

Дякую вам, Українці. Всім і кожному, хто допомагає нашій державі в цій скруті.

Велика честь жити з вами в один час.

Ми пересилимо 🇺🇦✌

Український вимір Британії

Непересічна в усіх сенсах цього слова подія, яка мала місце вчора у Верховній Раді України -виступи і Президента України і Прем'єр-міністра Великобританії, має особливий історичний символізм з декількох причин...

Недоторкане право українців

На обкладинці The Economist 2016 року пророча картинка – маленький путін вилазить з непомірно великої для нього металевоі статуї і підпис: "Порожня наддержава" 2016 рік...

Нова економічна нормальність

Світову фінансову кризу 2008-2009 років називали найжахливішою економічною кризою з часів Великої Депресії. Її наслідком стала "Велика рецесія", а деякі авторитетні вчені, економісти і історики взагалі говорили про те, що 2008 рік став точкою відліку "Нової ери" світової економіки...

Рада підтримала стимули для індустріальних парків!

Сьогодні ми фактично розпочали озброювати нашу економіку адекватними інструментами для конкурування за інвесторів у світі. Коли менше місяця тому ми святкували відновлення нашої незалежності, мені вкрай бракувало економічного контексту, адже справжню економічну незалежність Україна так і не відновила...

Про національну буржуазію

Сьогодні в Україні святкують день підприємця і від одного офіційного заходу до іншого тільки й чутно, що "підприємці – це кров держави" і що "влада мусить робити все, щоб їм допомагати"...

''Історія нас засудить''. Як Кремль робить з історії елемент гібридної війни

Минулої п'ятниці, 30 липня, поки на Вінниччині екс-суддя Чаус жахав місцевих селян своїм спіднім, у центрі Києва НАБУ влаштовувало погоню за СБУ, Данилюк кулаком псував око Мілованову, а в центрі "урядового кварталу" борці за різноманіття ґендеру (але не обов'язково – статі) люто вимагали уваги, малопоміченою залишилася подія, яка, ризикну припустити, варта значно більшої уваги, ніж вся вищеописана "клінічна одіссея" передостаннього дня липня...