Будапешт, ''ядерка'', ООН: чому правила важливі
В цей день 28 років тому Україна підписала сумнозвісний Будапештський меморандум, він же "Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї".
У цей же день 4 роки потому Україна уклала угоду про ліквідацію парку стратегічної авіації, а це 44 важкі бомбардувальники з 1068 крилатими ракетами до них.
Всі ці події чудово укладалися в одну логічну площину того часу: статус-кво, аби запобігти чомусь гіршому; мовчазлива згода, щоб не зруйнувати систему.
За такою логікою росія розглядалася, як запорука певної безпеки в регіоні.
Мовляв, навіть сильна росія зі збереженими можливостями для ведення війни, з особливим статусом у світовій дипломатії – це краще, ніж будь-яка спроба перебудови глобальної архітектури безпеки.
Мовчазна згода, підкилимні домовленості та "чесне слово" виявилися головними механізмами після закінчення "Холодної війни".
Саме тому гарантії в Будапештському меморандумі вживаються терміном "assurance", а не "guarantee", аби не мати жодної забов'язуючої дії.
Саме тому, всупереч застереженню багатьох експертів, збройний арсенал України на початку 90-х викликав більше занепокоєння, аніж вся подальша мілітаризація росії.
Саме тому, всі привілеї СРСР після розпаду, включно з правом вето в ООН, надійшли росії. Без жодних формальних на те підстав.
Так просто, через мовчазну згоду, домовленості та за "чесним словом".
Наслідки очевидні всім – війна, повне ігнорування та деградація світової системи безпеки. Всі підвалини війн 2014 та 2022 були закладені саме на початку 90-х.
Сьогодні всі безпекові гарантії для себе Україна відстоює на полі бою.
У той самий час "невідома третя сила" займається поступовою утилізацією елементів російської ядерної тріади на аеродромі в Енгельсі. Паралельно, росія кожного дня стає ближчою, аби втратити й навіть свою "ліцензію на вбивство", якою є її право вето в Радбезі ООН.
Нещодавно президент Зеленський заявив: "Росія окупувала місце в Раді безпеки ООН... реально це крісло порожнє".
Минулого тижня Верховна Рада продовжила цю історію: ми звернулися до країн світу з вимогою визнати нелегітимним перебування росії в Організації Об'єднаних Націй.
У спадок собі, росія незаконно привласнила статус постійного члена Радбезу, не будучи при цьому ані формальним, ані фактичним спадкоємцем Радянського союзу.
Ця війна відкрила скриньку Пандори у таких масштабах, про які ми навіть не могли й здогадатися. Вона показала, що чіткими правилами не можна нехтувати через банальну політичну доцільність, чи через бажання зберегти "все як є", бо так простіше.
Право націй на існування має бути гарантовано, їх право не захист – безапеляційним, а світові інститути – дієвими та ґрунтуватися саме на міжнародному праве, а не праві сили.
Тому росія має і буде позбавлена членства в ООН.
Не просто через агресію, а саме через відсутність легітимного права на це.
Адже саме від цього рішення залежить, чи лишиться хоча б якась крихта довіри до міжнародних інститутів, або ж світ остаточно порине в безодню анархії, з усією недовірою, страхом та приреченістю, яку вона несе.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
