15 вересня 2013, 13:49

Апологія живих душ: Як борються з деградацією у Шишаках, на батьківщині Гоголя (+ Хто заробляє мільярди на чорноземах)

Провідна тенденція сучасної України, як і більшості пострадянських країн, – деградація, занепад, небуття, вмирання села. Якщо десь існують протилежні тенденції, якщо десь не виживають і не тікають, а живуть цікавим життям, то такий досвід приборкання хаосу й безладу вартий уваги та дослідження вже сам по собі. Особливо, якщо йдеться про найбільш депресивні сільські регіони.

Село Баранівка, що неподалік Шишак та Великих Сорочинців, історичне, фіксується у документах з середини XVII століття – як центр козацької сотні. Сотником був чи то Баранов, чи то Баран.



Під час Другої Світової / Великої Вітчизняної війни село двічі палили вщент (обидва рази – німці): у листопаді 1941-го та у листопаді 1943-го.

Школа побудови початку XX століття збереглася під час обох спалень – там був німецький штаб.



Дуся Бородай – місцева Ляля Убийвовк та Зоя Космодем"янська. Вбита німцями у 1942-му...









Отакі сучасні місцеві антропологічні типажі:



У міських дітей в класі по 35-40 чоловік. Тут – по 4-5. Тут – 40 дітей на всю школу. І 13 вчителів, але, звісно, вони працюють не лише в цій, а й в інших навколишніх школах. Тобто, фактично це не звичайна школа, а заняття з репетиторами.



Село невелике – 547 постійних жителів, 202 двори, 1 живий ветеран ВОВ. Дитячий садок на 19 дітей – 5 працівників.

В агрофірмі працює понад 150 чоловік. В оренді – понад 1.700 га землі.

Два круті іноземні комбайни, комбайнери отримують під час жнив понад 8.000 грн., середня зарплата в агрофірмі – близько 2,5 тис. грн.



Головний пріоритет агрофірми та керівництва району – утримати молодь на селі. За сталінських часів селянам не давали паспортів, за брежнєвських – міцна пропаганда, складність перебратись у місто та розвиток інфраструктури "перспективних" сіл та дєрєвєнь.



ЗАРАЗ – ВИГРАЄ ТОЙ, ХТО:

- створює молоді умови для самореалізації та робочі місця (цікава, перспективна робота на сучасному обладнанні);

- створює умови для довгострокового існування молодої сім'ї (житло, машина, присадибна ділянка);

- хто розбудовує соцкультбит-інфраструктуру (школа, дитсадок, фельдшерський пункт, церква, футбол, клуб з дискотекою та більярдом);

- хто розбудовує інші види інфраструктури (дороги, газ, пляж, мобільне покриття, Інтернет, транспортне сполучення),

- хто платить молоді достойну зарплату або дає можливість заробити.



Багато чого з подібних речей реалізовано і в Баранівці.

Але одна з головних проблем українського агросектору – це складна та болюча боротьба двох різних типів господарювання на селі. Перший – який реалізують великі агрохолдінги. Село як таке їх не цікавить. Село – це архаїчний та неефективний тип соціальної організації, це хоспіс – життя там вже нема, тож це місце доживання місцевих пенсіонерів та алкашів. Село разом з інфраструктурою та сільськими мешканцями – це непрофільні активи та зайві витрати, які аж ніяк не вмотивовані рентабельністю агровиробництва.

Другий – довга стратегія, розрахована на більш дрібне виробництво. Вона яка виходить з пріоритету збереження села, сільських інфраструктур та сільського укладу життя. Собівартість продукції за такого типу господарювання, як правило, трохи вища, але саме в таких умовах простіше та ефективніше реалізовувати технології органічного землеробства, які є вкрай перспективними для сучасного світу, і Україна тут може зайняти вагоме місце. (Свідомо не чіпаємо тему про село як місце існування та відтворення традиційної української культури, мови, ідентичності.)

Крім того, є ще один момент, який, як правило, не враховують прихильники великих агрохолдінгів при обчислюванні собівартості сільгосппродукції. Наприклад, великому холдінгу не потрібні селяни, які живуть в селі, а потрібні лише сільгоспробітники, що живуть в райцентрах, містах або поселеннях міського типу. Отже, при обчислюванні собівартості сільгосппродукції, виробленої подібним чином, ніхто не враховує витрати держави (держбюджету) – прямі та опосередковані, – які вона несе через необхідність працевлаштування колишніх селян у місті, через необхідність платити їм різноманітні виплати, пенсії та ін. Тобто надприбутки агрохолдінгів, які розоряють села та роблять селян зайвими людьми, так чи інакше компенсує держава, але це не завжди є очевидним.

Крім того, великі агрохолдінги часто розоряють не лише села, але й спустошують родючі ґрунти – контролювати їх надзвичайно складно. Так, під час експедицій відомого ґрунтознавця Докучаєва у Карлівський уїзд Полтавської губернії (1890) рівень гумусу в землі був зафіксований біля 8-10% на Полтавщині в цілому і до 12% у Карлівці. Зараз, за даними професора кафедри землеробства і агрохімії Полтавського агроуніверситету М.М. Опари, по Полтавщині в цілому вміст гумусу – 2,41%, по Карлівському району – 4%. І для того, щоб підвисити вміст гумусу лише на 1%, потрібні цілеспрямовані заходи протягом кількох десятиліть!

І головне – потрібна науково обґрунтована сівозміна. Раніше практикувались 10-пілля, 9-пілля, 7-пілля. Зараз домінує трьохпілля: "кукурудза – соняшник – соя" (добре, що провалилась програма з біопалива, бо ріпак вбивав чорноземи вщент).



Шишацький район – досить маленький – і територіально, і по населенню – біля 22 тис. чоловік.

АЛЕ Є ЦІКАВІ ФАКТОРИ ЙОГО РОЗВИТКУ НА МАЙБУТНЄ:

- імідж "Полтавської Швейцарії", завдяки чому Шишаки стали культовим місцем літнього відпочинку московської ліберальної богеми (Кім, Лугнін, Нікас Сафронов та ін.), а також київської політичної еліти (міністр спорту Сафіуллін);

- наближеність курорту "Миргород";

- унікальний, тривалий (понад 30 років), визнаний в усьому світі досвід впровадження технологій органічного землеробства в господарстві С.С. Антонця (с. Михайлики);

- досвід ефективного та переважно з застосуванням технологій органічного землеробства господарювання в аграрній сфері у 2000-х у кількох агрофірмах, включаючи "Ниву" Андрія Цьови (с. Баранівка);

- наявність у районі діючих родовищ газовидобування (держбюджет виплачує компенсацію, але, на горе місцевих жителів, не ділиться прибутком; місцеві активісти намагаються про лобіювати долю регіону в прибутку у розмірі 5%);

- переважно збереженість індустріального потенціалу району (окрім цегляного заводу);

- туристична привабливість, пов'язаність району з іменами Гоголя (родинний маєток), Вернадського (дача на Бутовій горі), Короленка (дача на хуторі Хатки, відновлена у 2003 році власним коштом С.С. Антонця), Довженка (в с. Яреськи була знята легендарна "Земля" та фрагменти інших його фільмів).




Зараз для відродження та розвитку села актуальним стає так званий природний капітал, який є основою "економіки вражень" – це коли дачники з міста обирають для "віддаленої дачі" найбільш мальовничі місця та своєю сезонною присутністю суттєво впливають на економіку (рівень цін на нерухомість та продукти) та образ життя мікрорегіону (з'являється оплачений попит на різноманітні послуги місцевого населення).



Андрій Олександрович Цьова, директор агрофірми "Нива", – представник креативного класу на селі, навколо якого вибудувався новий тип соціально-економічних відносин.



У господарстві агрофірми "Нива" 500 корів. Утримуються в майже природніх умовах – випасаються, вигулюються... Один з факторів розвитку Баранівки – ставка на пріоритетний розвиток скотарства, що дає можливість переходити на технології органічного землеробства у рослинництві. До речі, молоко у домашніх господарств закуповують по 4,10 грн. за літру, що вважається дуже непогано – це стало можливим завдяки сучасним технологіям транспортування та зберігання молока.



У селі – аж дві футбольні команди. Тренера виписали з самої Полтави. Матчі на кубок району – надзвичайно захоплююче дійство. Грати в футбола – набагато краще, ніж бухати і скиглити – яке погане життя. Добре, що в районі розвинутий Інтернет, хоча тепер ним вже не здивуєш. Адже Інтернет – це не лише інтелектуальне читання, це не лише учбовий матеріал для сільської школи, але й засіб вбивання часу – розваги для ідіотів та люмпенів.



Отак виглядає новонасаджений фруктовий (яблуневий) садок нового покоління – з кущовим гіллям та крапельним поливом:



А ось що з нього буде років за 3-4:





Одне з провідних філософських та соціально-економічних питань сучасності полягає в тому, чи здатне традиційне село зберегтись як місце для комфортного існування сучасної людини і бути економічно рентабельним – в умовах розповсюдження нових суперефективних агротехнологій, в умовах переходу до інформаційного суспільства, в умовах соціальної інтеграції нових типів.

Досвід російського т.зв. Нечернозем'я показує, що традиційному селу (дєрєвнє) – кінець. Що ця російська сільська Атлантида йде на дно Історії – разом з чудовою російською "деревенской прозой" (Астафьєв, Распутін, Бєлов, Ніколай Рубцов, Васілій Шукшин, журнал "Наш Современник" та ін.). Що зараз традиційна дєрєвня Нечернозем'я – це хоспіс, а також – місце літнього відпочинку для московських та пітерських дачників-інтелігентів.

Досвід Баранівки показує, що за мобілізації усіх можливостей та ресурсів (насамперед – людських), за дуже великого бажання, за наявності ефективних організаторів і правильно збудованої системи мотивацій, традиційне село на Центральній Україні може зберігати і нарощувати економічну рентабельність. Сказати, що традиційне село, де більшість мешканців працює в невеликій агрофірмі, схожій на оновлений колгосп, може стати якоюсь нечувано проривною формою господарництва на селі, – ні, такого не скажеш. Але на середньострокову перспективу можна сподіватись, що ефективне господарювання здатне захистити і сільський уклад життя, і сільську соціальну та технологічну інфраструктуру.

Особисто моя гіпотеза полягає в тому, що традиційне село у Центральній Україні може стати більш перспективною формою соціальної інтеграції та господарювання, аніж є зараз і ніж великі агрохолдінги, за умови масового розвитку ринку екологічно чистої продукції – як всередині України, так і у світі. Для України вихід на такий ринок (який ще лише формується) – це один з реальних шансів зберегти та захистити власне традиційне сіальськогосподарське виробництво та розвинути соціальну структуру села.




ТЕКСТ ТА МІРКУВАННЯ: А. Окара.

КРЕАТИВНА ІДЕЯ: Голуб Володимир Семенович, голова Громадської ради при Полтавській ОДА.

КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ВТІЛЕННЯ: Цьова Андрій Олександрович, засновник та директор агрофірми "Нива" (с. Баранівка, Шишацький р-н, Полтавська обл.).

АДМІНІСТРАЦІЯ: Лубенець Юрій Іванович, голова райради Шишацького р-ну; Білаш В'ячеслав Анатолійович, голова райдержадміністрації Шишацького р-ну (Шишаки, Полтавська обл.).