Бджоли, мед, гівно та цвяхи або Крим, Меджліс, Монтян і вибори.
Меджліс кримськотатарського народу знову обміняв прохідне місце для Мустафи Джемілєва на підтримку Обєднаної опозиції під час виборів. Демократична громадскість може вітати оплесками чи то проукраїнський, чи то демократичний вибір кримських татар.
Наївна частина кримських татар знову чекатиме підтримки від постпомаранчевих сил у питаннях топонімії, мови та віновлення прав корінного народу. Меджліс в разі невдач буде переконувати про потребу підтримки проєвропейської української політики. Але мені здається, що для більшості кримських татар всі ці мантри вже втратили сенс.
Звісно, і мова, і школи, і топонімія – речі потрібні. Але найбільша проблема кримських татар (і не тільки кримських, і не тільки татар) – це бідність.
І нехай туристів не вводять в оману кілька десятків власників приватних пансіонатів і кав'ярень, котрі заробляють протягом липня-серпня. Більшість народу живе у 300 селищах компактного проживання. Більшість територій – колишні самозахоплення. За 20 років земля під будинками була легалізована, але самі будівлі в 90-ті зводилися швидко, без жодних проектів і без здачі в експлуатацію. З наступного року, згідно зі змінами до Адміністративного кодексу, нелегалізовані буднки обкладатимуть штрафами в десятки тисяч гривень.
Проблема актуальна не тільки для кримських татар. По всій країні сотні тисяч хат, веранд, сараїв та курників будувалися на власний розсуд. Саме через це до кінця року діє так звана спрощена система легалізації будівель, зведених до 2010 року.
Я намагався розібратися у "спрощенці". Вона нібито передбачає швидке отримання проекту та введення в експлуатацію. Вся ця "швидкість" знову впирається в контакти з кількома чиновниками і проектними організаціями. А це, врешті-решт, ніяк не зменшує корупції, не пришвидшує отримання документів на будинки, а головне – передбачає суттєві витрати на креслення проекту заднім числом. "Спрощена легалізація" будинку в 100 квадратних метрів вимагатиме щонайменше 20-ти тисяч гривень та кількох тижнів марнування часу у чергах. У деяких селах країни вартість будинку дорівнює витратам на його легалізацію – не кажучи вже про службові будівлі.
Жодна, підкреслюю, жодна політична сила не має уявлення, як вирішити цю проблему, яка є болючою для сотень тисяч власників приватних будинків в країні. В Криму вона актуальна для двох з трьох кримськотатарських родин.
А тепер – трішки політичної реклами.
Лише одна людина протягом багатьох років фахово висловлюється про реєстрацію власності, кадастри та публічність в цій царині. Тетяна Монтян. Можна по-різному ставитися до її способу спілкування та форми донесення думок. Але саме вона майже змусила мене кілька років тому прочитати "Загадку капіталу" Ернандо де Сото. Доки в країні власність не стає капіталом – панує бідність і корупція. Будинки кримських татар можуть виглядати і як халупи, і як палаци, але вони не є капіталом. Їх не можна легально швидко продати, обміняти або заставити. А це означає, що купа потенційного ресурсу є лише майном, в якому можна тільки жити – та й то, якщо комусь раптом не спаде на думку відібрати його.
У де Сото навіть є графіки, котрі описують взаємозв'язок між тривалістю отримання дозвільних документів на будівництво, його рестрацію – та рівнем корупції і рівнем бідності.
Де Сото дійшов простих висновків: якщо будівельна інспекція або пожежна охорона заважають виникненню капіталу, варто просто скасувати ці служби. Адже лиха від корупції та кримінального перерозподілу власності набагато більше, ніж від потенційних пожеж або руйнації будинків.
Натомість, прискіпливість українських або гаїтянських контролюючих органів не перетворила Україну або Гаїті на країни без пожеж та побутових вибухів.
Ніхто не сперечається, що в майбутньому слід дійти до цивілізованої забудови, аби наші міста були схожі на людські. Для цього не треба вигадувати колесо. Я знаю лише, знов таки, двох людей, котрі прискіпливо вивчали грузинський досвід – це Тетяна Монтян та Сергій Андрушко.
Грузія запровадила нульовий варіант для наявних забудов. Держава просто все зареєструвала по факту – без поборів, штрафів та черг. Далі країна запровадила єдиний механізм реєстрації прав власності, котрий дозволяє провести будь-яку операцію з нерухомістю протягом кількох годин. Щодо проектів – більшість людей готові жити в будинках без надмірностей на кшталт межигірського дебаркадера. Такі громадяни можуть завантажити типовий проект з сайту відповідної установи і за символічну плату – менш 50 доларів – архітектор розмістить проект на вашій ділянці. Якщо хочете "терем" – замовляйте індивідуальний проект.
Я не розумію, що заважає саме таку модель запровадити в Україні. Чим Україна так різниться від Грузії, що реєстрація прав власності і реальне спрощення проектних процедур не підходить нашому Гарантові. Чому жодна політична сила не артикулює ці питання чітко і зрозуміло?
Ймовірно, тому, що це не яскраво, не контроверсійно, не пафосно – і вимагає рутинної роботи.
Утім, Меджліс міг би бути провідником таких ідей для всієї країни. Адже для кримських татар сьогоднішня ситуація і завтрашні штрафи – реальна халепа. Поки що Монтян є єдиним "меджлісом" в цьому питанні, як кандидат в депутати в Києві. Якщо їй вдасться здолати "покращувальників" і демшизу у 212-му окрузі, принаймні, реєстрація прав власності і спрощення будівельних процедур зявиться у вигляді законопроектів і лунатиме в її яскравих парламентських спічах.
Іноді дивно читати Монтян з її посиланнями до "колективних рішень" та Елінор Остром, коли більшість в цій країні ще не оформила індивідуальні права, а "іліта" не розуміє, чому це так важливо для майбутнього країни. Треба починати з де Сото, а потім, може, і нобелівських лауреатів почитають.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
