Зі Стамбулу до Давоса.
Сьогодні один з яскравих днів в моєму житті. 15-го вересня 2010 року повернувся з відрядження до Туреччини, а 16-го знімав сюжет про 10-річчя зникнення Георгія Гонгадзе. Під час зйомок на проспекті Лесі Українки біля зупинки, де викрали Гонгадзе 2000-го, зупинився на своїй тодішній Тойоті керівник СТБ В.В. Бородянський. Спочатку через вікно авітвки сказав аби після зйомок я зайшов до нього, потім від'їхав, зупинив машину, вийшов, покликав мене подалі від оператора і сказав – аби я звільнявся с СТБ за власним бажанням.
Сталося це через оприлюднення сюжету Сергія Андрушка на УП про те, як вивчили українську мову за липневим завданням Януковича російськомовні Азаров, Колесников та Могильов. Смішний сюжет вийшов.
Його зняли з ефіру вже після монтажу. Мене в той час взагалі не було в Києві. Об'єднав вихідні та відгули і був Криму після вдалих пошуків родини Черновецького у Франції.
Андрушко тиждень переконував – треба щось робити, бо цензура досягла крайньої точки. Запропонував йому три варіанти: забути, бо 1 вересня минуло і сюжет не вдалося відстояти, самостійно оголосити про ситуацію Телекритиці, як я зробив це зі своїм сюжетом про польот над Міжгірям ще в січні 2008 року або звернутися за допомогою до профспілки та покласти на неї це питання. Сергій обрав третій варіант і навіть написав письмову заяву. Після цього сюжет побачили всі 5 членів Ради Профспілки Медіафронт. Сергей Кудимов, Мирослав Откович та Александра Митина підтримали ідею оприлюднення. 8-го вересня я віддав лінк із сюжетом Сергієві Лещенку, а сам вилетів зранку до Стамбула...
В принципі був готовим підписати заяву про звільнення за згодою сторін, яку підготував головний юрист каналу Анатолій Максимчук, і просив єдине – зберегти за мною робочий ноутбук із моїми налаштуваннями. Бородянський і Максимчук думали до вечора і запропонував мені викупити його. На щедрість СТБ я відповів – не підписуватиму. Галас Бородянського та поведінка Анатолія окрема тема для п'єси, якщо раптом в мене розкриється хист до драматургії.
Звільняли мене, розформувавши один департамент і створивши інший. Вистава тривала з 1 по 6 грудня. Що таке зрада нібито однодумців і несподівана підтримка від неочікуваних людей я дізнався тоді – в 33 роки. Багато чого було за цей час. Приємні моменти на ТеВеАй і найглибша депресія в моєму житті, складана операція на сердці мами (допомога теж від людей, яких пам'ятатиму завжди), неочікувана пропозиція від ATR і вибір на користь Криму: в Києві не хотілося лишатися ані хвилини. Прихід до тями в Криму і розуміння, що і в Києві не місце, але із Сімферополем ми теж давно чужі. Дуже кропітка робота над новинами "Заман" і перший час розчарування, що нічого не виходить, але врешті нібито вийшло...
Весь цей час Юрій Свірко, якого всі вважали божевільним, вперше став судитися не через свої звільнення, а через моє. Ми програли Шевченкісський суд, апеляційний і касаційний. Юристи СТБ анонімно хизувалися в коментах на УП та Телекритиці. Двічі Верховний суд відмовляв у перегляді касації, але врешті навесні торік Верховний Суд України за доповіддю Василя Онопенка більшістю колегії вирішив: первинний осередок Медіафронту на СТБ був, ніякий окремих легалізацій окрім повідомлення у вільній формі не потрібно, узгодження звільнень та розформувань з профспілкою не було, звільнення незаконне. Суд скасував всі попередні рішення і зобов'язав суди розглянути справу виходіячи зі своєї Постанови. А ця Постанова увійшла до рекомандацій судам, як діяти в аналогічних випадках. Нова касація не наважилася ухвалити рішення по суті і лише скасувала власне попереднє рішення. Врешті, апеляційному суду Києва, що двічі відкладався, довелося ухвалити єдине можливе на той час рішення: поновити мене на роботі, призначити виплату грошей під час вимушенного прогулу – 300 тиісяч гривень та моральний збиток 5 тисяч.
Сенсаційний фінал я зустрів рік тому у Берліні в компанії Наталки Соколенко, Ілони Довгань та Сергія Лещенка. Потім були довгі відмови каналу спілкуватися на цю тему, недопущення судового виконавця на СТБ і її погроза заблокувати рахунки каналу. Але погрозлива виконавиця зникла з горизонту, а коли раптом Свірко розпочав справу щодо некиконання рішення суду, СТБ принесло наказ про моє поновлення і я терміново вилетів до Києва, мене не пустили навіть на робоче місце. Це було 4 лютого 2013-го, а вже потім з'ясувалося – 1 лютого СТБ отримало ухвалу про призупинення виконання рішень через несподівану появу третьої особи, яка всі ці роки (бідося – це заступник Бородянського Клишавчук) не знала про справу. Ну не важко здогадатися, як виникають такі "несподівані" рішення після закінчення всіх ймовірних строків оскарження. На всяк випадок СТБ убезпечив себе, перерахувавши гроші на рахунок державного казначейства. І ось сьогодні новина – 19 вересня справа починається з нуля у Шевченківському суді міста Києва.
Добре, є третя особа, але як ви збираєтеся міняти рішення... бо навть не рішення, а Постанову Верховного Суду. Третя особа- це можливість мінімум удвічі розтягнути справу порівняно з попередньою, років на пять, а в негативному випадку – далі Страсбург ще років за 5. Таким чином, дай Бог здоров'я Юрі та мені і бережи гривню від надмірного знецінювання (чинне 10-15% на рік мене влаштовує). 2023-го до 100 річчя Турецької республіки сума скаладатиме близько півтора мільйони гривень, що навіть за курсом 1:15 дозволить думати про певні інвестиції в нерухомість в Стамбулі. Моральний збиток не враховую, проте на цим теж треба подумати... Але це таке. Вийде – добре, не вийде – я цим не живу і останні три роки були достатньо яскравими без цих грошей. Втім, піарник фонду пінчука Денис Казван не дасть збрехати, що в Давосі я досить чемно поводився на заході Віктора Михайловича. Чинна ситуація звільняє мене від будь-яких чемностей, а перфоманси влаштовувати я вмію.
Проте без зайвого креативу і зайвих деталей перекладу цей текст англійською для готсей пінчуківських вечорин Давосу 2014. Це не Ялта, де можна відгородитися охороною. І настрій готсям трішки покращу, і при вдалому піарі одиночного протесту, можливо, додам пару пунктів зростання вартості європейськийх кредитів для EastOne, бо головна думка – топ-менеджмент медіа холдінгу Пінчука найбільший цензор, а сам Пінчук купує суди задля придушення профспілок. Проте, як кажуть мудрі імами... Аллах знає краще
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
