Асиметрична відповідь Тягнибоку, або як відродити українську культуру
Однопартієць Олега Тягнибока Іллєнко прямо закликає до війни в останньому записі його блога.
Навіть не хочу писати, наскільки це проти законодавства та цивілізованих людських цінностей.
Моя відповідь – про шляхи розвитку української культури, як складової майбутнього процвітання нашої країни.
Пане Олег!
Відповідаю на Вашу останню репліку.
Українці не ставали останнім часом членами Європейської Академії кіно не тому, що нам це забороняли "москалі". А тому, що поки досі немає українського кіно. Американське – є. Європейське – є. Китайське – теж є. Російське кіно відроджується. Можна лише по-доброму позаздрити. Та працювати, працювати, й працювати.
Чому не відроджується українське кіно? На це коротко відповів в останньому інтерв'ю Олександр Роднянський.
Тому що наша еліта неспроможна поки що дивитися вперед, бути сучасною. Еліта поки не народжує ідеї, які б випереджували б час та ставали би грунтом для прориву на кіноринку.
В результаті наші митці через свою неспроможність створити щось велике вимушені свою злобу спрямовувати проти Кремля. На жаль, таким людям завжди хтось винний у їхніх негараздах. Лише ідеологія, в основі якої лежить постулат, що все в нашому житті залежить лише від нас (а не від начальника, політиків, Росії чи США), зможе привести кожного громадянина та всю країну до успіху.
Повернуся до кіно. Його немає, тому що в Україні немає крупних кінокомпаній, немає сучасних продюсерів, мало професійних кадрів усіх ланок. А державна політика – повна "шароварщина". Але щоб все це змінити, треба починати з кардинального відродження рівня освіти всього населення в усіх галузях. Лише тоді, через 20-50 років з'явиться нова, модерна еліта.
А сьогодні саме обмежений націоналізм, такий, який проповідують деякі Ваші товариші, та, що найстрашніше, частина керівництва країни, найбільше шкодить розвитку української культури. Запитаєте чому? А тому що відродження культури можливе за кількох умов.
1. Необхідна консолідація політичної та культурної еліти навколо продуктивних цінностей – націоналізм лише розколює суспільство та еліту, конфлікти не дають змогу зосередитися на реформах.
2. Історія сотні разів доводила, що культура активно розвивається лише в тих країнах, які перебувають на економічному піднесенні – саме на цих продуктивних цілях має зосередитися політична еліта.
3. Кошти, які країна отримуватиме від економічного піднесення необхідно реінвестувати в освіту – це є єдиний шлях отримати в подальшому продовження економічного зростання (освіта – основа високотехнологічної економіки в інформаційному суспільстві); це єдиний шлях розвитку власної культури.
4. Інвестиції в створення культурної інфраструктури – умов для творчих людей (науковців, письменників, акторів, режисерів тощо). Наприклад Олександр Роднянський, Федір Бондарчук та багато інших могли би творити в Україні. Але де вони? Та що там вони – більшість українських акторів, операторів, каскадерів працюють на російське кіно.
Ще приклад. Мій однокласник молодий науковець-фізик. Працює над однією з найперспективніших та найприбутковіших тем – розширенням можливості жорстких комп'ютерних носіїв вміщувати більше інформації на одиницю площі. Його успіхи миттєво помітили японці й забрали до себе. Жебрацька зарплатня та неможливість робити подальші винаходи в Україні змусили його поїхати. Кілька років він старанно працював на їхню економіку за шалені, за нашими мірилами, гроші. Не витримав без рідної землі. Втік додому. Але вимушений кормитися лекціями в західних університетах – лише там може продовжувати улюблену справу.
До речі, він російськомовний, втік з Японії до України саме через патріотичні почуття. Ви розумієте до чого я?
5. Треба негайне припинити політику антиросійського (насильницького/конфліктного) розвитку української культури. Цей шлях лише затримує її розвиток – як я вже казав відволікає еліту на конфлікти та викликає у майже половини населення України (не тільки російськомовного) внутрішній протест проти таких дій, а відтак – проти української культури. Не можна змусити силою когось полюбити українську мову та культуру!!! Лише тоді, якщо Ви доведете, що поважаєте людину та її цінності й уподобання, в тому числі, її рідну російську мову, Ви зможете її переконати що треба любити й українську.
До речі, Роднянський в сфері пропаганди української мови на "1+1" зробив набагато більше, ніж всі націоналісти разом узяті, які лише шкодять власній мультинаціональній країні.
Ми маємо зробити все, аби було модно бути громадянином України. А це можливе лише тоді, коли, по-перше, не буде конфлікту між російськомовною та україномовною частинами України, а, по-друге, коли приводів для гордості буде вдосталь – не лише спорт, а й економіка, кіно, література, естрада тощо.
Олеже, прошу схаменіться! Як Ви можете підтримувати таких як Іллєнко? Це ж люди минулого. Яка війна? Війни завжди приносили людям лише горе та відкидали нації на сотні років назад. Не можна війну робити місією нації – це шлях до вимирання! Це запорука того, що нація з комфортабельного європейського житла, яке лише почало з'являтися в Україні, та яке б хотілося зробити доступним для більшості наших співгромадян, вимушена буде переселитися у схрони та бомбосховища! Ви цього хочете? Впевнений, що ні.
Звичайно, треба пам'ятати уроки минулого. Але треба дивитися вперед! На 20, 30, 100 років. Треба дискутувати навколо того, як провести реформу освіти, охорони здоров'я, ЖКГ – ми всі хочемо мати європейський рівень послуг, не залежно від мови, політичних поглядів та місця проживання. Ви поїздіть по селах – ці умови життя, це і є Європа??? Про це треба говорити, вирішення цих питань повинно об'єднувати еліту.
P.S. Так вже сталося, що для мене рідна мова – російська. Думаю та пишу вірші більше російською. Але ще в дитинстві я по-справжньому полюбив українську дякуючи безмежної любові україномовної бабусі та моєї вчительки української мови та літератури. Обидві були толерантними, люблячими людей, самовідданими. Таких не можна не любити, а відтак – їх цінності та риси. Тому лише любов, толерантність та взаємоповага, продуковані суспільством у сім'ї та системі початкової освіти, можуть стати міцним грунтом для відродження української культури.
