Тетяна Попова эксперт по страткому ГО "Информационная безопасность", екс-зам министра инфорполитики (2015-2016), советник министра обороны (2014-2015)

Кадрове питання інформаційного фронту

06 лютого 2018, 07:36

Основна проблема гібридної війни у тому, що вона не закінчується швидко. В кібер та інформаційних складових ми маємо готуватись до довготривалої війни. Навіть більше, – засоби та методи ведення гібридної війни будуть удосконалюватися зі сторони нашого противника. Потрібно залучати найкращих інфоспеціалістів до цього процесу та воювати найліпшими методами у тісній співпраці з нашими західними партнерами. Тому що методами "червоних замполітів" виграти сучасну інформаційну війну неможливо.

Безпекова ситуація навколо України може змінюватися динамічно. Очевидно, що у разі її загострення та виникнення значних інформаційних загроз будуть швидко прийняті необхідні політичні та управлінські рішення, затверджені нормативно-правові акти, навіть проведена мобілізація. Але, все це втрачає будь-який сенс, якщо в Україні завчасно та у необхідній кількості не будуть відібрані і підготовлені бійці "інформаційного фронту", які уміють ефективно виконувати завдання у сфері інформаційної та кібербезпеки держави.

Аналіз ситуації показав картину, яка насторожує. На тлі поточного дефіциту справжніх фахівців ми виявили тенденцію відтоку навіть наявних кадрів. Не є таємницею, що наприкінці минулого року звільнився у запас полковник Владислав Селезньов, який заслужив хорошу репутацію серед представників ЗМІ та симпатії у численних аудиторій глядачів. Стало відомо про наміри звільнитися у запас добре відомого у закритих колах офіцера структур інформаційно-психологічних операцій, який реалізував успішний проект щодо протидії російській інформаційній агресії. Є інші аналогічні приклади. Отже, щось у нас не так і проблема кадрового потенціалу стає критичною. Тому слід щось кардинально змінювати.

Нещодавно мені потрапила інформація з питань підготовки та мотивації фахівців для дій в інформаційному та кіберпросторі в західних країнах. Виявляється, у них існують суттєві і інколи дуже схожі з нашими проблеми. Російська інформаційна агресія також спонукала їх до перезавантажень, а у кадровому відношенні виникло чи не найбільше питань. Наприклад, ЦРУ у 2017 році було змушено відкрито оголосити про пошук значної кількості нових фахівців, які добре знають російську мову, відповідну культуру, традиції тощо та готові зробити свій внесок у протидії деструктивним діям Російської Федерації в інформаційному просторі.

Майже одночасно спецслужба Великій Британії "GCHQ" (Government Communications Headquarters, тобто "Центр урядових комунікацій") була змушена визнати, що відчуває проблеми з залученням, мотивацією та утриманням персоналу, в першу чергу фахівців з інформаційної безпеки (згідно з матеріалами щорічного звіту "GCHQ"). Причина дуже проста – урядова організація не в змозі бути конкуреними з високотехнологічними компаніями сфери бізнесу, які мають значно більше важелів мотивації та часто пропонують в декілька разів більший рівень грошового забезпечення.

У сусідній Польщі також змушені підвищувати імідж спецслужб та одночасно вирішувати їх кадрову проблему через відкриті джерела інформації (https://www.youtube.com/watch?v=1rAMYRt-YtU).

Схожих прикладів досить багато. Їх об'єднує одне: існує кадрова проблема, але одночасно є її розуміння та бажання її вирішити. Ми маємо бути вдячними, так як досвід сусідів дає нам шанс не "винаходити велосипед" або "наступати на граблі". У нас, в свою чергу, виявляються цілком очікувані причини проблем.

Перша та найголовніша, – це не повне розуміння нових викликів в інформаційному просторі та шляхів їх нейтралізації з боку вищого політичного та військового керівництва держави. Це окрема тема для дискусії, тому залишимо її поза межами цієї публікації.

Наступна проблема, – процедури підготовки кадрів в навчальних закладах та їх подальше призначення після випуску на конкретні посади у силовому блоці. Виявляється, після майже чотирьох років війни ми продовжуємо мати якесь зачароване коло. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах для структур сектору безпеки та оборони здійснюється на підставі державного замовлення. Процедура формування такого замовлення в першу чергу ґрунтується на штатній потребі у фахівцях певного рівня та напряму на момент їх випуску для подальшої служби в конкретних організаційних структурах (певних підрозділах спецслужб, бойових військових частинах тощо). Іншими словами, якщо ми очікуємо через 5 років на конкретного лейтенанта-випускника, то вже сьогодні ми маємо розуміти на яку конкретно посаду ми його призначаємо. А якщо ці посади ще не існують? Тоді в цьогорічному державному замовленні ці фахівці просто не будуть передбачені та набір першокурсників не відбудеться.

Тому виникає питання, чи існує в державі чітке бачення перспективних організаційних структур? Не чергових департаментів або директоратів на управлінській верхівці силових структур, а саме бойових підрозділів? До речі, мені відомо про низку рішень у силових структурах щодо вдосконалення та розвитку структур інформаційного протиборства, які чомусь не виконані.

Третя проблема, – де та як готувати фахівців? Мені добре відома та зрозуміла проблематика стратегічних комунікацій. Наприклад, кілька років тривала дискусія щодо необхідності створення у Національному університеті оборони України навчально-наукового підрозділу за напрямом стратегічних комунікацій, який мав унікальний шанс стати загальнодержавним інтегратором серед силових структур держави та прикладом навіть для західних партнерів. За наявною інформацією цю ідею чомусь "спустили на гальмах" і в перспективній структурі університету такий підрозділ не розглядається.

Потрібні також інші гнучкі форми кадрового забезпечення "інформаційного фронту". Наприклад, через службу в резерві для цивільних представників сфери ЗМІ, "паблік рілейшинз", рекламного бізнесу, відомих блогерів, "білих хакерів" тощо. На всякий випадок, у ЗС України вже понад 140 тисяч чоловік служать в оперативному резерві і є логічним бачити в їх лавах бійців інформаційного напряму.

Найголовнішим чинником успіху я вважаю питання формування цінностей, етичних норм та мотивації. Більшість необхідних спеціальностей інформаційних воїнів є високотехнологічними та добре стимульованими матеріально в цивільному житті. Це не солдати піхоти, які можуть навчатися в масовому форматі у випадку мобілізації. Мова йде про штучний підхід. Кожен такий фахівець є унікальним та своєрідним. Якщо ми сподіваємося отримати їх досвід та знання для безпеки держави – слід змінювати наші підходи у роботі державних структур з цінними кадрами та фахівцями.

Здається, що нам досить бавитись в волонтерські "інформаційні війська". Досить "виїжджати" на волонтерських проектах та випрошувати допомогу у іноземних партнерів. Настає час вирішувати питання протидії інформаційному агресору на професійному рівні. Або іншими словами – інвестувати у майбутнє безпеки держави.

Коментарі — 1
Aaly Qaisy _ 06.02.2018 13:13
IP: 35.205.37.---
"Настає час вирішувати питання протидії інформаційному агресору на професійному рівні. " – ещё не настал?
ONLINE
Корупція1204 Уряд реформ357 Aтака Путіна1145 Україна та Європа982 Річниця Майдану74
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter