Тетяна Попова эксперт по страткому ГО "Информационная безопасность", екс-зам министра инфорполитики (2015-2016), советник министра обороны (2014-2015)

Наступні кроки реінтеграції

16 лютого 2018, 07:09

Новий рік наша держава розпочала з давно очікуваним законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях". Обговорення та голосування за законопроект супроводжувалися численними дискусіями на різних майданчиках щодо його змісту та наслідків. Проведений контент-аналіз зазначених дискусій показав цікаву річ у поглядах експертів. А саме: одним з лідерів обговорення стала теза "Закон прийнято, але що зміниться?" у різних варіантах її постановки.

Дійсно, "декларативна" частина закону є досить об'ємною. Але значно слабіше викладені реально діючі механізми відновлення суверенітету над тимчасово окупованими територіями. В тексті нормативного акту досить багато сказано про завдання структур сектору безпеки та оборони щодо оборони держави. На перший погляд це правильно. Але при поглибленому аналізі спостерігаємо певне протиріччя з положеннями Закону України "Про оборону України". Зокрема, його перша стаття дає визначення терміну "оборона" як комплекс політичних, соціальних, економічних, воєнних, наукових, інформаційних, організаційних тощо заходів. Якщо це так, то давайте чесну сформулюємо відповідь: наскільки положення нового закону розкривають в умовах поточної "гібридної війни" необхідні заходи з "гібридної" оборони держави? У випадку, коли деталізація наведених заходів стосовно умов подій на Донбасі не наведена, то необхідність прийняття нормативно-правового акту взагалі відпадає, бо він банально дублює ті питання, які вже урегульовані в законодавстві держави.

Також заслуговує уваги одне з основних застережень від фахівців: в тексті закону переважають адміністративно-управлінські заходи реінтеграції. Наприклад, на думку народного депутата Альони Шкрум: "фінальна редакція Закону, на жаль, не стала і не стане сильною стратегією по відсічі збройної агресії Росії, по обороні держави та по поверненню Криму і Донбасу".

Дійсно, в документі слабо прописана (якщо не сказати практично відсутня) ідеологічна складова у якості власне фундаменту реінтеграції. Хоча успішну реінтеграцію слід розуміти як двосторонній процес за обов'язкової (бажано добровільної) участі жителів тимчасово окупованих територій. В протилежному випадку – маємо ризики отримати "примусову українізацію" за лекалами часів Радянського Союзу та відповідну оцінку з боку цивілізованої міжнародної спільноти.

Світлана Топалова (Аналітичний центр "Обсерваторія демократії"): "Реінтеграція не може обмежуватися лише деокупацією та поверненням під контроль української влади тимчасово окупованих територій. Запорука результативності процесу – об'єднання громадян на основі єдиної системи громадянських цінностей. Тому реінтеграцію слід розглядати також як формування громадянської ідентичності у всіх громадян держави... Однак до сих пір ціннісна складова реінтеграції не стоїть на порядку денному влади".

Подобається нам чи ні, але три роки окупації суттєво змінили настрої та потреби людей. За словами журналіста і блогера Дениса Казанського, населення окупованого Донбасу розлючене і ображене через ситуацію, в якій опинилося: "Судячи з того, що люди пишуть, судячи з настроїв, вони реально ненавидять всіх. Вони на всіх розлючені і ображені".

Якщо ситуація є саме такою, то і конструктивний діалог з людьми можливий за умови дотримання низки вимог з боку держави та суспільства:

є приваблива модель успішного майбутнього України і власне регіону у її складі;

існують реальні шляхи досягнення цієї моделі разом з прикладами успішної реалізації тих чи інших складових;

існує необхідний рівень довіри до всіх гілок та рівнів влади і силових структур;

ураховано історичне минуле, економічні, культурні тощо реалії і традиції регіону;

не перекреслюється особисте майбутнє людям, які вимушено проживали на тимчасово окупованих територіях (у професійному або творчому плані, можливості навчання, роботи (служби) у державних структурах тощо. В межах зазначеного – вироблено суспільний консенсус щодо майбутнього людей, які опинилися втягнутими в діяльність окупаційних структур ("місцеві органи влади", викладачі навчальних закладів, поліція тощо).

З цього приводу важко не погодитися з народним депутатом України Єгором Фірсовим, який вважає, що "основним завданням держави буде демонстрація всім місцевим жителям, що Донецьк і Луганськ – це Україна і держава відноситься до цих територій з такою ж турботою, як до Києва чи Львова".

Формально гостра необхідність прописувати наведені вище позиції у тексті закону нібито відсутні. Але з іншого боку – було б логічним очікувати певних позитивних сигналів саме на законодавчому рівні, які визначають для людей певні гарантії майбутнього.

На жаль, інформаційна складова відновлення суверенітету та реінтеграції в законі відображена вкрай слабо. Наприклад, у статті 6 в переліку основних напрямів захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є лише коротка теза про забезпечення доступу до навчальних закладів та засобів масової інформації України.

Складається враження, що штучно обмежені ресурси, які можуть бути задіяні для реалізації положень закону. Зокрема, у статті 8 наведено перелік державних структур, сил та засобів, які можуть бути залучені для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Але в цьому переліку ми не знайдемо ні Міністерства інформаційної політики України, ні обласних державних адміністрацій. Хоча завдання і повноваження, які стосуються безпекової сфери з них ніхто не знімав.

У порівнянні з положеннями Закону України "Про боротьбу з тероризмом" звужені права військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та осіб, які залучені до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Наприклад, якщо раніше керівник АТО мав права та обов'язки визначати порядок інформування громадян про хід АТО та частково регламентувати діяльність представників ЗМІ, то в новому законі ці питання вже не відображені.

Хоча закон і вносить зміни та доповнення в низку інших нормативних актів (наприклад, Закон України "Про Збройні Сили України", Закон України "Про правовий режим воєнного стану" тощо), наші силовики не отримали необхідної правової основи для протидії негативному інформаційному впливу противника або проведення власних інформаційних заходів.

Звичайно, наведені вище завдання вимагають неабиякої майстерності як з побудови і підтримання комунікацій з жителями регіону, так і реалізації функцій щодо державного управління "безпековою" сферою. Одним лише будівництвом телевізійних веж та встановленням передавачів питання не вирішується. Але хто говорив, що сфера державного управління є легкою справою?

Коментарі — 0
Корупція1142 Україна та Європа946 Уряд реформ328 Aтака Путіна1120 Свобода слова548
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter