Чи будуть танки Путіна чекати, поки Міноборони видасть акредитацію західним ЗМІ?
Після мого ефіру (https://youtu.be/KGQJQRWLCu8?t=437) і блогу про те, що 300 західних журналістів до цього часу без акредитації міноборони в зону ООС (https://blogs.pravda.com.ua/authors/popova/61e2790fabdaa/), Міноборони видали виправдувальний прес-реліз, де перекидають часткову відповідальність на СБУ. Така собі типова відписка, яка має приховати проблему. Але насправді ситуація катастрофічна.
Через стягування російських військ на український кордон в Україну масово поїхали іноземні журналісти, аби описати ситуацію з "перших вуст" і побачити на власні очі. Такого інтересу до України і кількості запитів до міноборони з проханням допустити в зону ООС не було з 2014-15 рр!
Ось він, здавалося б, шанс розказати світу про Україну і про загрозу від путінської Росії!
Але не так сталось, як гадалось. Виявляється, що через недосконалий процес роботи іноземні журналісти місяцями (!) не можуть отримати в МОУ акредитацію, а в процесії її отримання відсутній зворотній зв'язок та виникають інші організаційні непорозуміння. Тобто ще на "дальніх підступах" отримуємо зіпсований імідж і репутацію України.
Як же так сталось?
Справа в тому, що акредитацією іноЗМІ зараз займається прес-центр в штабі ООС в м.Краматорськ. Для непосвячених – алгоритм його дій наступний:
1. прес-центр ООС в м.Краматорськ отримує запити від іноЗМІ і перевіряє їх
2. передає дані цих журналістів на перевірку в СБУ (м.Київ)
3. СБУ повертає запит назад в ООС
4. прес-центр ООС видає іноЗМІ акредитацію (наразі – тільки в електронному вигляді, бо принтер зламався)
І де тут затримка?
По-перше, як уже написано вище – зараз пік інтересу до ООС і тому велика кількість запитів. А їх розглядом в прес-центрі (де працює всього 6 осіб і у них є ще купа інших завдань, не кажучи вже про те, що в них там війна) займається... аж одна (!) людина. Тому, звісно, суто фізично 1 офіцер не може з цим потоком справитись. Незважаючи, що спить всього біля 2 годин на добу – що відображається на ефективності першого контакту з іноЗМІ.
Це як DoS-атака на комп'ютери – коли кількість запитів перевищує можливості апаратури і вона просто висне.
А якщо про техніку – то вона в зоні ООС бажає кращого: робота здійснюється на старих комп'ютерах, які постійно "виснуть". А принтер для друку бейджів – взагалі зламався. Не кажучи вже про те, що картриджі офіцери купують... за свої кошти.
Тому перша причина – дуже обмежені можливості – технічні і людські, прес-центру в Краматорську.
По-друге, МО киває на СБУ, яке, мовляв, затримує перевірку. Це правда лише частково – їм дійсно по нормам дається 1 місяць на перевірку після отримання запиту від МО. Але по факту вони роблять перевірку швидше. Звісно, якщо МО надсилає запити пакетами по 50-70 штук, та ще й раз в тиждень, то СБУ так і відповідає – тим же пакетом в міру готовності документів. Так і виходить 1 місяць.
В певний момент була домовленість про зменшення кількості цього пакету – і щодня, а не раз в тиждень. Але потім все повернулось назад – дивись причину першу.
Критична ситуація з акредитацією давно відома в МОУ та СБУ, але міжвідомчі та внутрішні наради за весь цей час так і не призвели до вирішення ситуації.
То що ж робити?
По-перше, керівництву МО, яке відповідає за комунікації, розібратись в своєму господарстві: для початку аби не було різних версій акредитації на українській і англійській версіях сайту.
По-друге, НЕГАЙНО повернути повноваження акредитації іноземних ЗМІ з штабу ООС в Краматорську назад в МО в Київ.
Адже це спростить роботу усім: сюди приїздять іноземні медіа, а потім роз'їжджаються по всій території України. Саме тут у центрального апарату МО є більший ресурс (людський та технічний), аби ефективніше та швидше організувати процес акредитації, аніж є на передовій в Краматорську – а їм же і ще воювати може доведеться. Та й саме в Києві знаходяться інші держоргани (СБУ, МЗС і інші), які залучаються до перевірки та видачі дозволів західним журналістам. Не кажучи вже про те, що такий важливий для іміджу держави процес акредитації іноЗМІ буде в полі зору керівництва держави.
Тим більше, що у 2014 році, коли я працювала радником в МО – акредитація була саме в Києві. І тоді строк видачі був... три дні.
Хто ж може нарешті зупинити нанесення шкоди іміджу та репутації держави? Адже така ситуація категорично не сприяє оперативному та правдивому інформуванні міжнародної спільноти про законні дії української влади з захисту держави. А також шкодить інформаційній безпеці України; б'є по репутації ЗС, влади та України в цілому.
Судячи із вище згаданого релізу МО – самі вони і не бажають, і не здатні налагодити процес акредитації. Тому вже настав той етап, коли потрібне втручання вищого керівництва: Кабінету міністрів чи ОПУ. Адже російські танки на кордонах чекати дій українських чиновників не будуть.
І до речі, необхідно уже зараз починати переглядати існуючу практику роботи з іноземними журналістами: щоб і спростити їм бюрократичні процедури, а також створити сприятливі умови для роботи.
Знаю, що це можливо, бо в 2014 при введені прес-карт АТО ми змогли добитися терміну 3 діб на акредитацію будь яких журналістів. А в 2015 ще ввели 2 тижневу акредитацію на ембедмент (перебування/проживання журналістів з військовими га передовій). То чому ж не можна зробити цього зараз?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
