З цензурою і без

Газета "Без цензури" припинила своє існування. Головний редактор видання Діана Дуцик подала у відставку і заявила про самоліквідацію видання. Сталося це після кількатижневого протистояння колективу газети "Без цензури" із засновниками – ВГО "Наша Україна".

Тільки після пікетування з'їзду "Нашої України" журналістам виплатили заборгованість із заробітної плати. Та й то, наскільки мені відомо, не одразу. Однак, це не врятувало газету.

Так сумно завершилася історія газети "Без цензури". Тієї самої газети, де з'являлися авторські колонки опозиціонера Віктора Ющенка. Тієї самої газети, яка багатотисячними тиражами несла ідеї "помаранчевих" до читача восени 2004 року. Тієї самої газети, у якої, хто б що не говорив, була своя читацька аудиторія. За словами того ж видавця газети – генерального директора ТОВ "Українські медіа-ресурси" Дениса Денисенка, тираж газети складав 40 тис. екземплярів.

"В безцензурний час, робити безцензурну газету смішно", – виправдовує закриття газети Денисенко. Очевидно, він має рацію.

Хтось до цього ще скаже, мовляв, така доля усіх партійних видань. Можливо. Сперечатись не буду.

Однак у цій історії мене бентежить те, у який спосіб засновники, котрі вважають себе демократами і борцями за свободу слова, припинили вихід газети – через невиплату зарплат колективу.