Зараз почнуть (вже почали) хаяти Фоменка, Хачіріді, Путіна, Януковича...
Якось я вже про це писав, але все ж повторюсь: якщо ви вірите в свою команду, підтримувати треба не лише тоді, коли вона виграє...
2005 рік, фінал Ліги Чемпіонів – Мілан-Ліверпуль. Мілан за підсумками першого тайму виграє 3:0. Все закінчено. Жодних шансів на перемогу.
"You'll Never Walk Alone" ("Ти ніколи не будеш йти один") – гімн ліверпульських вболівальників. Вони всі встали в перерві матчу, взялись за плечі і почали співати. І не сідали до завершення матчу. Співали, підтримували свою команду, гнали її вперед. В ситуації, коли шансів на перемогу, здавалося, нема.
В 2-му таймі Ліверпулю вдалось зробити неможливе – забити 3 голи, протриматись в додатковий час і виграти за підсумками післяматчевих пенальті.
В української збірної ще буде багато перемог, якими ми будемо гордитись
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
