Характер великої Нації. Зі святом, українці!
Сьогодні великий день, друзі.
Великий, не тому, що нашій Країні виповнюється 25, насправді, – маленьких офіційних років. Цей символічний відлік часу, в дійсності, важить не так багато.
А тому, що, здається, сьогодні ми відчуваємо себе частиною великої нації, як ніколи раніше.
Характер нації, як і людини, гартується в труднощах. Народжується у бою, не у часи успіху та злету, але в часи падіння та розпачу.
За тисячу останніх років ми нарешті знайшли свою країну, об'єдналися та вибороли Незалежність, і не символічно 25 років назад, а за рахунок важкої боротьби протягом сотнів років.
Характер української нації народжувався віками і увібрав у себе дух свободи, жагу до справедливості, взаємотурботу, незламний залізний характер та доброту.
За останні роки, пройшовши через Майдани і війну, ми вперше за довгий-довгий час додали до цих рис украінців – гордість за свою країну та своїх громадян, патріотизм та віру у свої сили.
Але ми не можемо припустити, що боротьба закінчена.
Цей шлях – нескінченний. І те, що ми вже здобули важкої працею – ми тепер вимушені ще важче захищати.
Боротьба – це вічна ціна свободи.
І ціна ця росте з кожним днем, збільшуються у пропорції до того, чим успішніше та незалежніше стає нація. Ціна, яку ми платимо сьогодні – у рази більша й небезпечніша, ніж та, що була вчора.
Ми з вами, всі разом, наші батьки та прабатьки – пройшли цей великий шлях.
Пройшли нескінченні війни, боротьбу, яка, здавалося, призводила лише до страждань, наша Країна розривалася на шматки і знову відроджувалася з попелу.
Наша мова та культура заборонялася, витіснялася з міст, принижувалась і все одно поверталася вже з новою силою.
- – -
Яка велика наша з вами сім'я я зрозуміла зовсім недавно, у маленькому містечку Олбані – столиці штату Нью-Йорк. Під час робочої поїздки з колегами-депутатами ми зібрали невеличку українську діаспору міста та штату – у переважній більшості дідусів та бабусь, які вже третє і друге покоління народжуються в США, які не говорять української, які не знають нічого про назви наших партій, але які збираються щонеділі в маленькій українській церкві, одягають вишиванки та танцюють під наші народні пісні.
Ми говорили їм про політичну кризу, але це було не цікаво і не доречно.
І тоді ми розказали ім про те, яку Україну ми хочемо збудувати, розказали про Майдан та звичайних українців і добровольців на Сході. Вони дивилися короткий ролик про Україну, відеозйомки карпатських гір і херсонських соняшників, і плакали. А ми не змогли стримати сльози – через їх реакцію, щирість та якусь дитячу віру.
Віру у нас, віру в Україну та відчуття причетності до чогось – свого – великого та унікального..., наче історична дуга вигнулася, повернулася, та стерлися кордони часу, простору та мови.
- – -
Відчувати себе частиною великої нації, нащадками Київської Русі та Козацької Держави – це багатого варте.
Це незбагнення відчуття та величезна відповідальність.
Ми поколіннями – пізнавали свою землю, свою історію, навчилися пишатися тим, що ми українці, навчилися не падати духом.
Фундаментом характеру нашої нації стали – дух свободи, жага до справедливості, взаємотурбота, незламний залізний характер та працьовитість, доброта, гостинність, глибоке почуття патріотизму, і віра в Країну та самих себе.
Залишилося додати до нашого характеру цінність індивідуалізм та віру у можливості кожного й усіх.
Ми вже навчилися переступати своєрідний український фаталізм,який проходить поміж рядків нашої літературі та у наших думках, ми навчилися підніматися після кожного падіння і давати бій.
Ми маємо збудувати не просто успішну державу та перезавантажити державні публічні інституції (без яких справедливість та свобода неможливі), але й задати собі питання – яку країну ми хочемо мати через інші 25, 50, 100 років?
Я хочу жити у Країні – не лише успішних, але щасливих людей.
Країні свободи, де знають їй ціну та пам'ятають про це, на відміну від "старої" бабусі-Європи, та в країні справедливості.
Країні з багатою яскравої історією, якою можуть похвалитися так небагато держав світу, та зі ще багатшим майбутнім.
Боротьба за Незалежність – незакінчена.
Відверто: кінець цієї битви ще далеко попереду.
Але ми вже пройшли половину шляху, сотні тисяч українців та наших предків віддали життя за те, щоб наблизити нашу з вами перемогу.
І ми – переможемо!
Найкращі дні нашої великої нації та Держави лежать на шлюху попереду нас.
Дай Бог, щоб в якомусь далекому майбутньому, в цей день, у цю саму дату, якийсь інший молодий українець зміг сказати про нас, що ми важко виборювали нашу Незалежність та будували щасливу Державу, і що ми перемогли.
З Днем Незалежності вас, друзі!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
