Про команду "Батьківщини"

Коли 4 з половиною роки тому назад я отримала неймовірний шанс піти в українську політику, виявилось, я зовсім не уявляла, що там відбувається за товстими стінами у кулуарах, і що мене там очікує.

Я навіть уявити собі не могла, якими довгими, темними, заплутаними можуть бути коридори парламенту.

І як важко, коли ти йдеш і йдеш ними роками – з ідеями, проектами, тонами паперу, натхненням, а впираєшся у глуху стіну.

Втім, я і мріяти не могла, що пройду ці затхлі коридори не одна, а з командою, яка буквально за руку зможе провести своїми порадами та своїм величезним досвідом, допомагатиме проводити закони (навіть коли з цими законами не завжди погоджується), і при цьому перебуваючи в опозиції – коли у нас практично не було шансів це зробити, відкриє потаємні сходи і вікна..., використає усі свої знання та ричаги на стінах, щоб допомогти тобі...

Я і мріяти не могла, що знайду у парламенті не просто важку роботу задля високої мети змін, а знайду тут – своїх найближчих друзів і родину.

І це для мене, насправді, найцінніше.

Тому що дуже мало команд, які є людяними в українській політиці.

Це люди, які буквально стали для мене батьками у фракції – Іван Григорович Кириленко, до якого я бігла за порадою, здається, тисячу разів, це Борис Іванович Тарасюк, у якого я мала можливість навчатися по програмі в 100 крутішій за будь-який Кембридж... це люди, які кожен день допомагали мені, які сварили мене, які підтримували у важкі часи.

Я й уявити не могла, що Вадим Івченко, Олексій Рябчин та наші молоді колеги будуть за мене заступалися, як за рідну сестру, буквально кидатися у бій і захищати мене за кожну образу, мені нанесену.

І люди – це найцінніше, що я знайшла в українській політиці і у нашій команді.

Я не могла навіть уявити, наскільки важко боротися кожен день і не опускати руки.

І дивлячись, як це робить Юлія Тимошенко усе своє життя, – я не могла собі дозволити навіть думати про те, щоб здатися)

Юлія Володимирівна навчила нас боротися, у неї великий талант піднімати на боротьбу людей і відшукувати в них якісь внутрішні сили, про які вони самі не здогадувалися...

Вона вміє жартувати у важку хвилину, і заряджати нас своїм сміхом, а потім йти і голими руками розбирати оці стіни, ламати невблаганну систему.

Я дуже вірю, що нам потрібні мрійники, романтики, ідеалісти..., але нам потрібні і люди дій, люди боротьби, люди рішень...

Нам треба конкретні кроки, нам треба досвід, нам треба знання, нам треба ті, хто може зламати невблаганну систему і відбудувати камінь за камінчиком надію і зміни.

За останні роки наша команда дуже високо підняла планку змін у країні.

Я думаю, що ніколи країна не бачила таких дискусій, які ми бачили протягом останнього року на наших 5 загальнонаціональних багатотисячних форумах з кожного професійного питання – з науковцями, філософами, експертами, економістами, військовими..., з тими людьми, які не є прихильниками ні політики, ні партії Батьківщина, з якими ми працювали місяцями і написали величезний покроковий план змін.

Друзі, настав час втілювати цей план у життя.

Кожен день по одному маленькому кроку.

З календарем дій та рішень на кожен день у кожній сфері. Заради реальних змін – вже завтра.

... Я – щаслива людина.

Бо залишилася романтиком у 5 роках бруду української політики)

І хочу подякувати усім вам, нашій команді, Юлії Володимирівні, за той шанс, який мені випав, і за те, що ви ніколи не опускали руки, не зраджували і не здавалися, а завжди вірили в нашу перемогу і в Україну щасливих людей.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.