Про онлайн школу, круті уроки історії, Мазепу та хейтерство
Мій карантинний ранок тепер починається з коротких уроків – від Школи-онлайн.
Обрала поки для себе історію України програми 8-го класу замість аудіо статей The Economist. І у захваті)
Мені, правда, чомусь здається, що про Гетьмана Мазепу я вивчала у своєму 10-у аж класі, але може щось змінилося) прямо відчуваю більше користі, ніж від Coursera, і матеріал сприймається по-іншому через 16 років після школи)
Але є і інші цікаві спостереження: нереально крутий проект Всеукраїнської Школи Онлайн – в наших "милих" соціальних мережах зазнає повного краху)
Таке відчуття, що навіть нормальні люди на карантині стають примітивними хейтерами, здатними лише зловтішатися.
Давайте чесно?
Ми – країна досить нещасливих людей. А нещасливі люди не здатні радіти за успіхи інших та дякувати за круті зроблені корисні проекти.
Наше суспільство вже давно потроху перетворюється на суспільство за емоційним станом закомплексованого злого підлітка. Але карантин – якось особливо розбудив цю історію у занадто великої кількості розумних та притомних людей.
У Фейсбук декілька днів страшний галас про один з останніх уроків Онлайн-школи і помилку вчительки: "Як можна називати Ливонську війну – Ліванської?"
І всі такі: о! Дійсно! Як так можна! Дурепа вчителька! Звісно!
Хто ж не знає різницю?
Хто ж не знає – зараз погуглю – зараз-зараз – що Ліванська війна це 1982 рік, а Лівонський орден – це зовсім інше!
Та звісно, всі ж знають все) ага)
У мене три вищі освіти, одна у найкращому університеті світу – Кембриджі і уявіть собі – чесно кажу: не знаю!
Але знаю інше. Що помилки, описки, вимова неправильної однієї літери – це нормально!
Нормально, уявляєте? Навіть для вчителя)
А знаєте, що не нормально?
Цькувати вчителів публічно та хейтити.
Хейтити усіх – від вчительки на екрані до засновників проекту, до тих, хто допоміг зі зйомками, до дружини Президента, яка сиділа за партою на уроці (і це круто!).
Не нормально обговорювати кожну помилку, вишукувати фейли і мінімальні провали, збиратися у своєму Фейсбук зграями таких самих хейтерів, нападати на людей, які добровільно вирішили зробити дуже складний проект, бігти за ними скаженими зграями лайків та образ.
Це дозволяє вам самовпевнитись у собі? Чи так ви намагаєтесь позбутися власної психологічної травми, яка ніяк не пройде з останніх виборів...?
Ми втрачаємо людяність. І ми втрачаємо елементарну вдячність.
Ми забули, що не помиляється лише той, хто нічого не робить.
І не розуміємо, що наші хейтерські зради – лише переконують інших, що краще нічого не робити, і краще "не висовуватися". Бо витратиш купу сил та часу не зрозуміло для чого, а дякую ніхто ніколи не скаже, зате знайдуть провину, помилку, неідеальне виконання і будуть тебе бити цим декілька місяців, тролити, ненавидіти, зловтішатися, закидувати лайном, насміхатися.
Закидувати лайном – це взагалі давно наш національний спорт.
...Пам'ятаю, який скандал був, коли у вересні після призначення молодої професійної дівчини міністеркою освіти, пані Фаріон почала верещати про сто надуманих помилок у її першому Фейсбук дописі.
Я тоді читала той пост з "помилками", і не могла зрозуміти, а де ж страшні ганебні помилки)
Бо, виявляється, зрада та ганьба писати на ФБ слово "задача" замість слова "завдання".
А ще не можна писати "прем'єру" лише "прем'єрові" (спойлер – можна. Погугліть).
Я тоді промовчала, і дуже про це жалію, вибач, Ганно Новосад.
І тому про цю історію – мовчати не буду.
Вчителька, яка вперше в житті бачить три камери, помилилася під час онлайн уроку.
Переплутала океани, які омивають Австралію. Можливо, нервувала, можливо, обмовилася. Страшно? Ні, не страшно.
На наступному уроці треба визнати помилку, вибачитись і йди далі.
Так робили мої викладачі – нобелівські лауреати у Кембриджі. Визнавали власну помилку, жартували з себе, публічно казали, що студент, який минулого уроку сперечався про помилку – був правий. Уявляєте?
Вчителів на ці дуже круті уроки – збирали без кастингу чи проб, майже без часу на підготовку.
Вони працюють безкоштовно (сподіваюся, тимчасово), а від основної роботи в школі їх ніхто не звільняв. Редакторів у них немає, фактчекінгу теж, немає навіть часу переглянути відео.
Тому я кажу їм дякую.
Мені страшенно сподобалась Елла Василівна з 8 класу з уроків історії України. Дякую Вам!)
А ще я дуже хочу сказати дякую усім, хто втілив у життя такий масштабний крутий проект за такий короткий термін.
До біса усіх хейтерів, політичних псевдоблогерів, всезнайок та нещасних, які потребують постійного центру уваги та тисячі лайків після закидання когось камінням.
Їх пости нічого не варті, а ваша робота – залишиться) І, думаю, багато-багато дітей (та й не тільки) її ніколи не забудуть)
Дякую за величезну роботу, Сергієві Бабаку – за ідею та її втілення, громадській спілці "Освіторія" та Зої Литвин, усім – за сотні годин зйомок, за гостей, які по-іншому заставляють дитину подивитися на звичайні уроки, за музику та український реп, за слайди, за натхнення, за руханку, за те, що ця руханка набрала (увага!) 2.6 мільйона хештегів у Тік-Ток!)
Всеукраїнська онлайн-школа – ви круті!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
