Український сніданок у Давосі. Дипломатичні нотатки
➡ "Український сніданок у Давосі" – найбільший український захід на Світовому Економічному форумі Давос (WEF) уже більше 10 років.
Кожен рік він масштабніший, він росте і розвивається, як сама Україна. Цього разу зал забитий, люди стоять по периметру і слухають Зеленського та дискусію, бо не встигли прийти першими і залишились без місця.
➡ Починаємо "Український сніданок" знову з хвилини мовчання за загиблими нашими колегами з Міністерства внутрішніх справ та за дітьми, за всіма, хто щодня гине в Україні, на фронті та від російських убивць...
Перший виступ – Президента Зеленського.
Він втомлений, це його другий виступ за два дні у Давосі. Він говорить про зброю.
▫ "Це не перший рік Ковіду. Вакцина проти цього терору – є. Вона у партнерів. Хочете допомогти – допоможіть!"
Оце "хочете допомогти – допоможіть" – розноситься по залу.
Ми дуже втомилися всі від "перекидань" обіцянок від Шольца до Байдена, від Байдена до Шольца, від списків, де найближчі партнери та друзі викреслюють все, що нам так потрібно і що просить ЗСУ.
Від нескінченних вмовлянь, аргументів, зустрічей про літаки і тренування пілотів, хоч 5 пілотів, хоч 3, та хоч одного.
Від вечерь та сніданків, тостів, слухати слова співчуття, схиляти голову і кивати, посміхатися, коли потрібно, знову передавати списку та переконувати; у Швейцарії – про реекспорт зброї для нашої протиповітряної оборони, у США – про пілотів, зброю та викинути РФ з ООН, у Давосі – про все одразу, плюс гроші.
Усе вже сказано, усе вже ясно.
Червоні лінії має виставляти не Путін всьому світу, а союзники та ми – йому.
▫ "Нам потрібні артилерія, снаряди, – повторює знову Зеленський. - Необхідні системи, які працюють на великі дистанції, і дадуть ЗСУ змогу просуватися на полі бою далі.
На наших окупованих територіях стоїть зброя, до якої ми не можемо "дотягнутись", ми не можемо там "дістати" ворога. Вона сьогодні – є у партнерів", – завершує він.
➡ Не дають опускати руки кожного разу лише наші хлопці та дівчата з ЗСУ, друзі на фронті, загиблі друзі та живі і радісні, які пишуть смс.
А ще відчуття того, що ми не одні.
Це найбільш цінно і в Давосі – виступи Президента Польші, Литви, найгучніші голоси друзів:
- Христі Фріланд – віце-прем'єр-міністра та міністра фінансів Канади,
- Сенатора Кріса Кунса – нашого великого друга з США,
- Бориса Джонсона – екс-прем'єр-міністр Великої Британії, чиє "Give them tanks", зриває аплодисменти та розноситься по Давосу.
- Безліч прем'єрів, міністрів країн ЄС, сенаторів і депутатів.
▫ Митрополит Української греко-католицької церкви Борис Гудзяк бере слово, і зала одразу затихає. Його слова єдині, які за два дні дають якусь розраду та спокій.
"Українці подивились в очі смерті, і більше її не бояться. Бо є щось більш важливе й більш вічне, ніж смерть і страх".
Не знаю, чи розуміють його іноземці. Ми розуміємо занадто добре. Віддаємо останню шану нашим загиблим колегам. І готуємось до нового важкого дня.
➡ Попереду – зустрічі зі спікером Швейцарії, Президентом Коста Ріки, прем'єром Ірландії, американською делегацією, спікеркою Європарламенту, наша панель про те, як викинути РФ з ООН, яку я модерую.
Та безліч інших зустрічей, поглядів співчуття у відповідь зі словами "неможливо", "не вийде", "не можемо". Слова пропускаєш повз себе, вони неважливі і не цікаві. Ми все зможемо.
Людина впринципі здатна витримати будь-що, якщо має відповідь на питання – "навіщо".
Моє навіщо – щоб наступний Український сніданок у Давосі ми починали не з хвилини мовчання за загиблими, а з тосту за Велику перемогу.
Зали буле замало. Їх буде десятки.
Ми не будемо говорити про війну, про зброю будемо згадувати лише в рамках спільних військових підтриємств та інвестицій.
Наступний Давос – має бути іншим.
Це буде наш Давос країни, яка перемогла темряву.
Перемогла вбивць.
Перемогла і самих себе.
Ми будемо відбудовувати країну, знову скаржитись на якісь зловживання у новому великому від-будівництві, сміятись, обійматись, і розказувати світу правду, чого нам це вартувало усім разом, і жартувати, і дякувати один одному.
