Чому я склала депутатський мандат?

Друзі, я прийняла суперважливе рішення у своєму житті – склала депутатський мандат.

Так, таке теж буває.

І в багатьох виникає питання: "чому?".

Скажу відверто, – я не йду з державної служби і не їду з України.

Навпаки.

Прийшов час брати на себе більше відповідальності й перейти на нову посаду – працювати в Уряді – у Міністерстві розвитку громад та територій України. Про це розповім згодом.

➡ 10 років назад у Парламенті я присягала на Конституції України – на вірність українському народові. 🇺🇦

10 років – це вже ціле життя.

Але я обіцяю, що моя присяга українцям не завершиться зі складанням мого мандату.

Друзі!

Це була величезна честь працювати у Парламенті України.

Величезна честь – бути обраною українцями та представляти їх – за кордоном і тут кожного дня.

Це одна з найскладніших робіт у житті, повірте. Я працювала в топ юридичних компаніях в Україні, Лондоні та Парижі – і ніяке навантаження, ніякі обовʼязки не йдуть ні в яке порівняння з тим, що очікують від адекватного депутата.

Мені дуже пощастило в такий переломний час історії – мати можливість працювати на країну і на всіх українців – і в Парламенті, і поза його межами.

Найбільше в Україні люблять критикувати саме Парламент, та я ніколи не забуду перший ранок повномасштабної війни у залі Верховної Ради 24 лютого 2022 року.

Потім таких воєнних ранків у Парламенті було вже більше тисячі.

Але той самий перший ранок визначив нас назавжди в історії – як Парламент, який зібрався під цим скляним куполом, під російськими бомбами та ракетами в центрі Києва та проголосував ті рішення, які ніхто, крім нас, не міг тоді проголосувати.

Рішення про воєнний стан, про гроші на армію, про допомогу в обороні нашої країни.

Тільки ми знаємо, як, насправді, це було моторошно.

Тільки ми знаємо і пам'ятаємо, як ми переживали, що в Парламенті не буде 226 депутатів і ці рішення ми, не дай Боже, не зможемо прийняти.

Але кожна фракція і всі ми разом визначили, що не будемо змінювати локацію засідань, визначену Конституцією. Що залишимось у Києві.

І ми ніколи її не змінили.

І жодного разу не зупинили роботу Парламенту за весь час війни.

Із того часу я постійно думаю про те, як же нам пощастило...

-

Бо дуже мало парламентів світу, які неперервно працювали в час війни.

➡ 10 травня 1941 року при першому рейді Люфтваффе на Лондон під час Другої світової війни – три бомби впали на британський Парламент, і – стеля залу засідань Вестмінстера впала.

Депутати Британії аж до 1950 року не збиралися у своїй сесійній залі, вона була вщент зруйнована.

Того дня загинуло більше 1500 лондонців і 3 працівники британського парламенту.

Ми знали з вами щодня і знаємо досі, що така доля могла бути і для нашого Парламенту, і для нас з вами.

Ми знали, що кожної секунди, особливо в перші місяці повномасштабної війни, – стеля у ВР, цей скляний купол може впасти.

Це знали працівники Апарату, які ні на день не залишили свої робочі місця.

Ніхто ніколи нас до цього не готував, але ми виконали свою історичну місію. Упевнена, що це колись увійде в підручники історії.

Та і чи можливо до такого підготувати?

➡ Але вважаю, що пройшла ці 10 років з честю та гідністю.

Вийти через 10 років з Парламенту самостійно, за власною заявою та з високо піднятою головою – це велике щастя.

Дякую за підтримку вам. Дякую за критику теж вам. Дякую за поради, коментарі всім, хто підставляв плече і писав, хто приходив на зустрічі, вимагав і ставив високу планку.

Це було так круто.

Це була неймовірна подорож.

Вона для мене стала відкриттям, та нова, впевнена, починається)

Ніколи не думала, що складу мандат)

Колись, скажу відверто, втратити мандат було страшно.

Це як пірнати у невідоме. Для більшості колег, знаю, це найстрашній кошмар, який змушує тебе не працювати, а весь час готуватися лише до наступного виборчого циклу.

Я цей страх поборола легко, бо після війни і коли народжуєш недоношену дитину передчасно і під бомбами,¬- все інше вже зовсім не страшно)

Я ніколи не могла уявити, що перша ніч моєї дитини в цьому світі – пройде в бомбосховищі пологового будинку.

➡ Тоді я сформувала для себе своєрідну мантру:

▫ Не дозволяти страху контролювати мої дії і зупиняти мене.

▫ Не дозволяти страху зупиняти наше життя, зупиняти зміни, які вже назріли.

▫ Не дозволяти втомі та розпачу визначати наші дії.

▫ Не боятися брати відповідальність, якою б складною вона не була.

▫ І не боятися нових викликів, як їх не бояться хлопці та дівчата на фронті, які охороняють нас.

Саме тому склала мандат.

Саме тому беру на себе нову відповідальність на новій посаді.

Тож побажайте мені, будь ласка, удачі!

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.