Українська мова як Камедіклаб
Вже деякий час я викладаю літературу в одному державному київському ВНЗ. Цікаві історії трапляються регулярно, але в п'ятницю 8 жовтня сталося щось незвичне.
Серед факультетів ВНЗ є факультет перекладачів. Студенти саме цього факультету регулярно радують проханнями ставити запитання на "понятном язикє" та просять дозволити їм відповідати "нормально", тобто російською. Для вирішення проблеми зазвичай вистачало нагадування про статут університету. Хіба що іноді доводилося пропонувати піти до ректора написати скаргу на викладача.
В п'ятницю 8 жовтня 2010 року відбувався звичайнісінький семінар із літератури доби Античності – читали "Медею" Евріпіда та "Едіп-Цар" Софокла. Це найперший семінар на 1 курсі, тобто саме на ньому студенти ставлять більшість несподіваних запитань. Прозвучало і звичне запитання про російську та не менш звична моя на нього відповідь.
Здивувала реакція студента: "Если все мы здесь начнем говорить на укрАинском, то пара превратится в какой-то камеди клаб".
Про подальший перебіг семінару не розповідатиму – це може бути цікаво хіба що методистам і фахівцям із виховної роботи з молоддю 18 років.
Розповім про свої роздуми.
Якщо чесно, найбільше думалося про те, яким чином такі випускники змогли отримати сертифікат ЗНО з української мови з прохідним балом. Тобто я розумію, що сертифікат ЗНО купити можна, хоча й дорого – але як же моральний аспект?
Як цим бідолашним підліткам викладали українську мову протягом останніх 11 років у школі? Що саме викликало таку їхню ненависть? Яка вчителька мови та літератури покалічила дитячу свідомість? І скільки взагалі по всій країні цих мучителів і мучеників від освіти?
Але потім думки переключилися від мовного питання до іншого – до толерантності.
Коли той студент порівняв українську мову з популярним сміховим ТБ-шоу, разом з ним у аудиторії сиділо ще зо два десятки його однолітків. Принаймні половина з них, судячи з вимови, є від народження україномовними.
Чому ті два десятки студентів першого курсу мовчали? Чому ніхто не обурився? Чому всі присутні проковтнули плювок у обличчя?
В Україні живе дивовижна байдужість до hate speech. Вчора один міністр говорить, що жінкам не місце в уряді. Сьогодні інший міністр із огидою говорить про спідню білизну членів одностатевих родин. Завтра ще якийсь чиновник прямим текстом назве "козлами" свою неулюблену частину населення Всесвіту. Скажімо, людей, які страждають на агорафобію.
Я не впевнена, чи знає Україна справжнє значення слова "толерантність". Особисто я, напевно, теж не знаю, тому що не можу толерантно ставитися до описаних вище ситуацій.
П.С. Після пари студент підійшов і попросив говорити з ним "поделикатнее".
