Де градація?

Одного разу трапилося мені розмовляти з вчителькою, що викладає в школі. Тобто не так розмовляти, як слухати короткий монолог про "деградацію учнів".

Після цієї розмови я замислилась: а що ж таке ця "деградація"? Що саме погіршилося?

Наприклад, пересічні вчителі жаліються, що неможливо примусити учнів вивчити напам'ять великий обсяг тексту. З іншого боку, а чи потрібно вчити тексти напам'ять?

Або, скажімо, жаліються на поганий почерк. З іншого боку, навіщо хороший почерк, якщо письмо зараз асоціюється насамперед із клавіатурою?

Прикладів може бути багато. Про щось подібне говорить ось ця дотепна й чудово анімована лекція:



Мене тут цікавить інше. "Деградація" – найпростіше пояснення неуспішності. Але де градація, де одиниця вимірювання та поділу на "нормального" та "не нормального учня"?

Я вважаю, що все могло би пояснити усвідомлення зміни медіапростору.

Мені 23 роки, останні 10 років свого життя я провела за комп'ютером, з них 9,5 – в умовах вільного користування інтернетом. Сьогоднішні школярі та студенти молодших курсів навряд чи уявляють собі життя поза всесвітньою павутиною. Для них (я сподіваюся) не існує кордонів спілкування, пошуку та споживання інформації.

Чи встигла освіта врахувати ці зміни свідомості?

Те ж саме – в літературі та книговиданні. Мені траплялося читати тези про "комп'ютер – головна причина дитячого нечитання".

Можливо, діти та молодь справді не читають книжок. Але зважайте, що в інтернеті більшість інформації сприймається таки через текст. Форум, чат, стаття, коментар під фото, фейсбук, ЖЖ, комікси – все це потрібно читати. І не просто читати, а ще й коментувати та регулярно відволікатися на який-небудь гуггл-чат або скайп.

Чи встигла література врахувати ці зміни читання?

Українська література – навряд чи.

А от американська, здається, почала. Я сьогодні писала про нову книжку Джонатана Сафрана Фоера "Дерево кодів". Фотка в статті не передає всього шарму – подивіться відео нижче. Я думаю, такі видання – це дуже гарно та сучасно. Щось таке, напевно, прочитав би будь-який інтернет-залежний.



Дитяча література теж має чудові зразки книжок для нового сприйняття інформації. Наприклад, книжка "Метро" Крістофа Німана ("Subway," Christoph Niemann).