Головний ворог України-не росіяни

Пишу, аби поділитися щасливою новиною.

Сьогодні на виставці "Медвін" вперше взяла в руки свою першу цілком матеріальну паперову книжку.

Це монографія "Оргазм і Захід: історія задоволення від XVI століття до наших днів" (видавництво "Темпора"). Цю книжку переклала з французької мови я.

Ось її фото:

А ось фрагмент передмови до книжки:

Рік задоволення

Телемське абатство існує. Як і Рабле, я залюбки пірнув би в тамтешнє життя, де можна спілкуватися з обраними та займатися чим завгодно, де діє лише одне правило – постійно жити саме там. В Institute for Advanced Study в Прінстоні я віднайшов душевний спокій, дружнє тепло, витончений смак ментальних утіх. А іноді навіть смак тілесної насолоди – коли в ресторані до соусу не клали забагато часнику чи коли я не надто відверто виявляв схильність до екстазів штучного раю. Зрозуміти силу особистого самоконтролю під тиском соціальних обов'язків можуть не всі – це доступно лише після того, як люди з келихами води в руках витріщать свої тридцять дев'ять пар очей на ваш келих вина. В таких ситуаціях непогано виглядати, як усі – це принесе якщо не радість, то бодай полегшення.

В раю для науковців величезні бібліотеки відкриті і вдень, і вночі, і в неділю – тут робота перетворюється на етику, мистецтво життя, ознаку вищого призначення спадкоємців духу протестантства. Зустріч із цим всесвітом бентежить європейського гедоніста та підвищує його працездатність. Дивно відчувати посилення смаку простих задоволень, коли всі інші недоступні. Саме ця недоступність навчила мене правдиво цінувати смак шампанського, фуа-ґра, смердючого сиру. Так само я краще зрозумів, що "старенька Європа" дуже відрізняється від цієї країни, яка виросла на її текстах, – тут досі тримаються за бачення життя крізь призму мужності та змагання, тут набагато менше значення має задоволення тут-і-тепер. У цих двох культур, вочевидь, дуже відрізняються способи отримання задоволення – ми це побачимо у висновках. Без сумніву, саме довге занурення в Америку допомогло краще усвідомити стан речей. Я пам'ятаю зауваження одного філософа після моєї доповіді перед кураторами про дослідження теми тілесних утіх. Наступного дня за столом він лукаво сказав: "Я тут уже тридцять років. Але вперше чую слово fuck на людях".

Я з ностальгією згадую прожиті в Інституті дні. Щодня я зустрічав колег і друзів дорогою до свого кабінету, проходив повз Fuld Hall, де тинялася тінь Альберта Ейнштейна. Я часто і довго з ними сперечався, спостерігаючи, як б'ються білки, літають птахи, навесні врізнобіч розбігаються маленькі кролики, а в травні з дерев падають cicadas, комахи, що вилазять із землі раз на 17 років, аби розмножитись і померти в липні. Вряди-годи я міркував, чи відчувають комахи задоволення, зокрема, сексуальне. Але про це з американськими колегами я не говорив – боявся, що здамся надто типовим французом, який надміру цікавиться потаємною темою альковних секретів...

Главный враг Украины – не русские, а наши собственные националисты, "защитники интересов страны и родины".

Именно нацисты дозиговались до того, что привели сюда русских. Именно из-за азовцев у нас теперь нет будущего, нет близких, нет инфраструктуры, домов и электричества. Именно они в своем упрямстве готовы утопить страну в крови украинского народа, требуют продолжения войны и сами готовы убивать украинцев, говорящих о мире. Потому что мы для них не свой народ, а терпилы, которых можно пытать в подвалах и отжимать жилье и автомобили. И они давят всех, кто хочет мира, потому что знают, что как только он наступит, им придется отвечать за свои преступления.

Национальные интересы – это мир и развитие, а они принесли в нашу страну смерть, разрушения, страх и боль.

Националисты – наш главный враг. Они – главное препятствие к жизни страны.

Кто не одурманен, кто ещё может мыслить, бейте каждого, кто кричит лозунги, носит руны и зигует. Бейте каждого тцкашника. Отвечайте на их террор и когда нацисты сдохнут, наши страх и боль закончатся. Они принесли сюда этот кошмар. Они должны умереть, чтобы он прекратился.



Головний ворог України-не росіяни, а наші власні націоналісти, "захисники інтересів країни і батьківщини".

Саме нацисти дозигувалися до того, що привели сюди кацапів. Через азовців у нас тепер немає майбутнього, немає близьких, немає інфраструктури, будинків і електрики. Саме вони у своїй впертості готові втопити країну в крові українського народу, вимагають продовження війни і самі готові вбивати українців, які говорять про мир. А хто не хоче війни – той кремлебот та кацап. Ми для них не свій народ, а терпіли, яких можна катувати в підвалах і відбирати житло й автівки. І вони тиснуть усіх, хто хоче миру, бо знають, що як тільки мир настане, їм доведеться відповідати за свої злочини.

Національні інтереси – це мир і розвиток, а вони принесли в нашу країну смерть, руйнування, страх і біль.

Націоналісти – наш головний ворог. Вони-головна перешкода до життя країни.

Хто не одурманений, хто ще може мислити, бийте кожного, хто кричить гасла, носить руни та зігує. Бийте кожного тцкашника. Їх багато, але разом ми зможемо чинити опір. Відповідайте на їх терор, і коли нацисти здохнуть, наші страх і біль закінчаться. Вони принесли сюди цей кошмар. Вони повинні померти, щоб він припинився. Вони або ми.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.