Щоденник українця в німецько-ЦЕНЗУРОВАНО тюрмі
Почитайте щоденник нашого інженера, писаний з сучасної європейської в'язниці. Це просто історія конкретної людини, жодної політики.
"...Тільки що вичитав на стіні, що камера ця "Бункер" називається. Прикільно. Якийсь Marze сидів тут тиждень, а Esse – 12 днів. А я скільки висиджу?... Бункер давить на психіку конкретно. Вони, гади, на це і розраховують. А ще й ніяких контактів з навколишнім світом. І робити нема що. Побачим, хто – кого.
Переді мною сиділа якась Марія з Свердловська (12.07.06 написано). Написала: "Берегите себя, ведь ето не надолго и знайте, что всё будет хорошо". Гарна дівЧИна, напевне. Душу гріє цей напис. Ще один напис: "Пацани. Помните о том, что нас ждут дома и русские не здаются!!! Калининград. 29.07.05"
Скільки тут народу перейшло! На стіні наді мною надряпаний великий християнський хрест, обведений зубною пастою. Ще з боку напис нею ж "Nadija" і серце намальоване. Англійські (No future for bloody Dеutchland), арабські, німецькі написи. Ми хоть і в Німеччині, але більшість написів не німецькою і тюрму, як мені сказали, "наши держат". Сильно, як не крути. Є в росіянах таки той елемент завойовницький, якого нам бракує, чи атрофований. Може і ми б вже мали до цього часу нормальну державу, а не те гімно, яке маєм.
Але ні в якому разі не можна йти шляхами цих, так званих, "розвинутих" держав заходу, де людину вже давно перетворили в гвинтик велетенської машини. Краще здохнути, ніж в такій державі жити. От і я з Лондона втік, хоть там і пропонували вже нормальну роботу інженера і зарплата велетенська. Не можу в неволі жити. Задихаюся... Що б ще написати?... Щось хочеться зітворити, а ідей нема. Якийсь твір написати, чи оповідання... Може про наших емігрантів? Людей, яких доля кидає по світу, як полову?... Так що ж тут писати, тут один плач та сльози. Все більше й більше розумію Шевченка, його "захалявну книжку". Бо нема гарантії, що ці мої списані папери дадуть звідси винести. Фашисти прокляті.
Подивишся отак на кожного окремо – вроді подібні на людей. А в цілому – система механічних гвинтиків без жалю і совісті, скоти.
Отакий в нас вийшов один день календаря. Але то ще не кінець. Бо спати я не хочу, то буду писати про все підряд, тільки б робити щось. Медитувати я не вмію, та й не впевнений стовідсотково в цінності цього заняття, так що пишем далі історію житія мого...
Жив я, значить, в Лондоні майже 3 роки. Перші пів року перебивався, як міг, щоб вижити. Тримав плакат "ПРОДАЖ БІЛЕТІВ" рекламний в центрі, на Лейцестер Сквер. Робота нехитра, але дуже й дуже важка фізично..."
Повністю щоденник українського в'язня євросоюзівського СІЗО читайте тут
