8 листопада 2012, 15:15

Чи перепишемо?

Пишу, не як журналіст. Пишу, як людина, котра більше не хоче цього бачити і чути. Для мене трансляція Радіо Свободи із засідання 223-го округу стала справжнім фільмом жахів. Я більше не можу нормально їсти, нормально спати, всі мої думки стосуються того, як зупинити цю реальність. Річ не в тому, що мені так симпатичний Юрій Левченко, не в тому, що я бажаю йому перемоги. Річ в тому, що я не можу дивитися, як нам всім в прямому ефірі плюють в обличчя. Другий день я чую лише ці слова: Левченко – зіпсований, Левченко – зіпсований, Левченко...це так членкиня ОВК – Олена Ніколаюк – сержант міліції рахує нововиявлені зіпсовані бюлетені, котрі до цього перерахунку були не зіпсовані. Там не було двох галочок, була лише одна. Ви лише порахуйте, кількість новозіпсованих пішла на тисячі. За Левченка спочатку було на:

ДВК N800987 – 420, стало – 218, ДВК N800991 560 було, 235 стало, ДВК N801004 411 було, 123 стало. ДВК N800991 560 було, 235 стало, ДВК N800996 471 було, 200 стало. І все це внаслідок псування бюлетенів.

Не знаю, як вам, але мені – не мешканці округу N223 – хочеться якось це зупинити, бо мені здається, що і в мене – не мешканки округу N223 крадуть право на голос, а красти право на голос в демократичній державі вважається чи не найбільшим злочином.

Є кілька варіантів. що можна зробити, щоб цьому запобігти.

1-ий: бойкотувати товари, які пов'язані з Пилипишиним – це чаї Батік, Аскольд – в мережах ви знайдете групи, котрі цим займаються і допоможуть вам долучитися.

2-ий: писати заяви про скоєння злочину, тобто фальсифікацію, кожен від себе – в прокуратуру.

3-ій: мешканці округу, котрі голосували за Юрія Левченка і їхні голоси сфальсифікували – повинні вийти на протест, писати заяви в ОВК, що вони голосували за Левченка, можливо таких на кожній дільниці назбирається якраз стільки, скільки є в протоколах з мокрими печатками, а не в бюлетенях. (Це стосується в першу чергу мешканців вулиць: дільниця 800987 – мешканці вулиць вул.Глібова, вул.Кравченка Миколи: 21-23; вул.Чорновола В'ячеслава: 2-20, 26/2; – виходьте, 801004 – мешканці вулиць – вул.Ісаакяна, вул.Старокиївська: 8/12; вул.Тимофеєвої Галі, вул.Шолуденка: 2-6; вул.Ярмоли Віктора: 6/8; просп.Перемоги: 16, 18, 20; – виходьте, – мешканці вулиць – вул.Печенізька: 23-27, 35/43; вул.Підгірна, вул.Татарська: 1В-6, 20; 800996 471 було, 200 є – мешканці вулиць – вул.Білоруська: 26-30А; вул.Лермонтовська, вул.Мельникова: 6, 10-18Б, 49-75;)

4-ий: "Свобода" має вивести своїх членів на Майдан під новою назвою – Щербакова, 49. Цих людей має бути багато. Вони також повинні пікетувати будинки членів ОВК, котрі фальсифікують вибори ну і звісно дім Пилипишина.

Я не знаю, наскільки це дієво. Знаю одне, що я, як журналіст більше не можу зупинити цю фальсифікацією тим, що повідомлятиму про неї, і ніхто з нас журналістів не може. Але і миритися з цим ми теж не можемо – як громадяни. Просто так склалося, що Пилипишин балатувався в окрузі N223, але ж він міг з таким самим ефектом і результатом іти і по вашому округу.

Але правда дорожче

Я пригадую, як провела день Незалежності. В Курахово на базі "Донбасу". Там один з бійців поділився ідеєю: агітмашина з генератором, мегафоном на ній, листівками/газетами та можливістю заряджати багато телефонів...

Чого варта взагалі у цій всій ситуація журналістика?

Ну добре хоча б поезія, поезія принаймні діє як знеболювальне. А чого варта журналістика? Чого варте документування всіх цих жахіть? Чого вартий щоденний пошук позитиву серед цієї всієї гарі, сірого диму, запаху страху і смерті? Пошук романтики серед окопів, пошук гарячих очей там, де бачиш лише зігнуті спини усіх, хто живе під мінометним обстрілом...

А ваші нашу б уже зарізали

Його звати Ігор. Ігор – це російський прикордонник, який займається моїм питанням. Ігор старший від мене на кілька років, у нього сім'я і діти...

Хроніка війни у Слов'янську очима сотника Майдану або місяць без душу

Зідзвонювалися з другом. Він на тиждень повернувся зі Слов'янська. В самому Слов'янську був місяць командиром одного із взводів 1-го батальйону Нацгвардії...

Донбас на колінах, або як померти за пляшку горілки

"Одевайте белое, это правило войны"- сказали нам російські журналісти неподалік від супермаркету "Метро". Ми обидвоє були в темно-синьому. Десь за "Метро" з боку аеропорту було чути одиночні вистріли...

Приватна автострада лише для депутатів. Та інші архітектурні шедеври столиці.

Архітекторів Івана Мельничука та Олександра Бурлаку я застала на відкритті виставки Pinchukartprize разом з самим Віктором Пінчуком. Кімната нагадувала архітектурну майстерню, а самі молоді архітектори власне і розповідали потенційному інвестору про вигідні проекти:- оце світлодіодна стіна...