21 вересня 2013, 12:28

Як знищити міського гопника або генплан для кожного

Ось цю машину хтось кілька тижнів тому у вихідний день – неділю припаркував на вулиці Великій Житомирській перед Львівською площею. Точніше, не на вулиці, а на самому тротуарі. Зверніть увагу, як зручно.



Одна ця машина за час мого півгодинного спостереження створила дискомфорт двом десяткам людям, серед яких дві мами з дітьми у візочках. Я не знаю, хто власник автомобіля. Швидше за все ніхто з високих чинів, тому ніби далі і нема про що читати.

Однак, саме про це і треба читати. Іноді, не чиновники винні в наших проблемах. В наших містах все так незручно і некомфортно іноді теж не так через місцевих чиновників, точніше іноді, як от в цьому випадку, зовсім не через них.

Прибирання під'їзду, зручне паркування в дворі машини, пересування по місту з міською швидкістю, а не швидкістю, котра б була доречна для німецького автобану – це все не чиновники. Коли ми, виїжджаючи на своїх автах в дощ, а особливо в снігопад на роботу – думаємо про власний комфорт в теплій машині, ми створюємо не лише дискомфорт для інших учасників руху, ми і самі стоїмо в довжелезних пробках, бо думали: ну що ж одна моя машина нічого не змінить. А так же ж подумав кожен. Це все ми.

Для "Громадського радіо" – http://hromadskeradio.org я записала перший випуск програми "ГЕНПЛАН". Вона про те, як нам всім скласти цей генплан, як нам впливати, змінювати і трохи жити справді не лише в місті, а і з містом, думати трохи не лише про власний комфорт, а і про комфорт, наприклад, ще наших сусідів. Побачите, комфорту побільшає і в нас.

В першому випуску говоримо про комфорт руху громадського транспорту, як один з видів руху в Європу.)) Слухайте, думайте.

http://hromadskeradio.org/content/podcast/20092013-1500.html

Але правда дорожче

Я пригадую, як провела день Незалежності. В Курахово на базі "Донбасу". Там один з бійців поділився ідеєю: агітмашина з генератором, мегафоном на ній, листівками/газетами та можливістю заряджати багато телефонів...

Чого варта взагалі у цій всій ситуація журналістика?

Ну добре хоча б поезія, поезія принаймні діє як знеболювальне. А чого варта журналістика? Чого варте документування всіх цих жахіть? Чого вартий щоденний пошук позитиву серед цієї всієї гарі, сірого диму, запаху страху і смерті? Пошук романтики серед окопів, пошук гарячих очей там, де бачиш лише зігнуті спини усіх, хто живе під мінометним обстрілом...

А ваші нашу б уже зарізали

Його звати Ігор. Ігор – це російський прикордонник, який займається моїм питанням. Ігор старший від мене на кілька років, у нього сім'я і діти...

Хроніка війни у Слов'янську очима сотника Майдану або місяць без душу

Зідзвонювалися з другом. Він на тиждень повернувся зі Слов'янська. В самому Слов'янську був місяць командиром одного із взводів 1-го батальйону Нацгвардії...

Донбас на колінах, або як померти за пляшку горілки

"Одевайте белое, это правило войны"- сказали нам російські журналісти неподалік від супермаркету "Метро". Ми обидвоє були в темно-синьому. Десь за "Метро" з боку аеропорту було чути одиночні вистріли...

Приватна автострада лише для депутатів. Та інші архітектурні шедеври столиці.

Архітекторів Івана Мельничука та Олександра Бурлаку я застала на відкритті виставки Pinchukartprize разом з самим Віктором Пінчуком. Кімната нагадувала архітектурну майстерню, а самі молоді архітектори власне і розповідали потенційному інвестору про вигідні проекти:- оце світлодіодна стіна...