На рейках непорозуміння
Вже декілька днів я спостерігаю за дискусією, яку спровокував своїм недавнім інтерв'ю польському виданню відомий письменник Юрій Андрухович. Зокрема, вивчала безкінечну кількість коментарів на реакцію Ганни Герман... І зрештою дійшла висновку, що в черговий раз проблема державного масштабу і національного пріоритету зводиться до примітивної інтернет-сварки, взаємних обвинувачень і особистісних оцінок кожного із фігурантів. Замість того, щоб говорити по суті, тобто шукати шляхи вирішення цієї проблеми, ми займаємося улюбленою справою – навішуванням одне на одного ярликів.
Звичайно, можна певною долею емоційно сприймати неоднозначні висловлювання Андруховича. Але не забуваймо, що він, як і кожна людина, має право на висловлення своєї точки зору, гарантоване йому, між іншим, Конституцією. Стаття 34, як відомо, гласить, що "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань". Тому тут я не можу погодитися з Ганною Миколаївною, яка раптом починає звинувачувати письменника в сепаратизмі. Врешті решт позиція відомого письменника – це віддзеркалення його нинішнього внутрішнього стану. А внутрішній стан, в свою чергу, очевидно спровокований тим становищем, яке існує зараз у суспільстві. З іншого боку, я розумію і Ганну Герман, яка в силу свого статусу не може не висловитися з цього приводу.
Отже, чим би не були спровоковані емоції – станом душі чи посадою – не можна не погодитись із тим, що ознаки такого явища, як сепаратизм, в країні таки існують. І перш ніж висловити свої думки з цього приводу, хочу зазначити: сепаратизм – це вкрай негативне явище. Він є реальною загрозою перш за все тоді, коли ним "бавляться" люди з коштами і важелями впливу. А аж ніяк не митці, які особливо болісно сприймають явища, що ідуть врозріз із їхніми внутрішніми світоглядними переконаннями. І просто заявляють про це, бо іноді мають таку можливість. Харизма і талант – це не гроші і важелі впливу, і "крамольні" думки, на кшталт тих, які висловив Андрухович, не несуть небезпеки для цілісності держави.
Інша справа, коли цю тему роздмухували кілька років тому у Сєвєродонецьку відомі політики (не будемо називати імен). Можна тільки здогадуватися, який розвиток отримало б це небезпечне починання, якби вони не приборкали свої емоції та пішли далі. Слава богу, що тоді і в них, і в тих, хто був при владі, вистачило розуму і далекоглядності забути цю некрасиву історію. Хоча, як відомо, навіть стояло питання про притягнення до кримінальної відповідальності. Але життя показало, що місця сидіння визначають, зокрема, і ставлення до сепаратизму. Тодішній владі ця ідея була неприйнятна апріорі. Тим, хто керує Україною сьогодні, Донецько-Криворізька республіка вже теж не потрібна. Мабуть, тому Ганна Герман настільки бурхливо відреагувала на позицію Андруховича. Але замість того, щоб критикувати людину, яка просто висловила свої думки (якими б неприємними вони не були) очевидно, треба замислитись над тим, чому кращі представники української інтелігенції починають говорити подібні речі. Державним мужам (і жонам), очевидно, треба подумати, як погасити цю хвилю, а не провокувати та живити її. Щоб хтось, скажімо, за кордоном, а може і всередині країни порадів, адже як сильно українці чубляться між собою...
Втім, я вважаю, що і Андруховича, і Герман треба залишити у спокої. Тому що піднята ними проблема набагато ширше і небезпечніше, ніж ми можемо собі уявити. Але ми сьогодні чомусь обговорюємо все що завгодно, але не те, як держава повинна із цим явищем боротися, яким чином слід виводити країну на рейки взаєморозуміння між сходом і заходом, центром і півднем.
Насправді це не дуже просто. Щоб викоренити явище сепаратизму, треба проводити грамотну економічну, гуманітарну і соціальну політику. На моє глибоке переконання, якщо насправді роботи по правильній постановці питання соціально-економічного розвитку до прикладу Криму, правильному веденні інвестиційної політики, питання побудови альтернативної енергетики і розвитку агропромислового комплексу – восени отримають своє законодавче врегулювання – це буде величезний крок у справі погашення сепаратизму в Криму.
Так само уважно треба подивитися на інші "проблемні" регіони. Добре, що порушується питання про проведення олімпійських ігор на Прикарпатті. Це реальний шанс залучати регіони України до того, щоби вони були активними бюджетоутворюючими (а не депресивними) зонами. Це дасть можливість працевлаштування місцевого населення, створення нових робочих місць, повернення наших заробітчан з-за кордону. Тобто створення прийнятних економічних умов – ось основа для зникнення підґрунтя розвитку сепаратизму!
Але окрім того, що ТРЕБА робити, владі слід чітко усвідомити, чого робити НЕ МОЖНА.
Згадаємо, наприклад, багато в чому провокативні закони про місцеві вибори, про судоустрій. Згадаємо податковий кодекс врешті решт. Приймаючи подібні рішення, треба ж думати про можливі наслідки. Згадаємо принагідно фактичну діяльність по придушенню малого та середнього бізнесу. Впевнена, влада не має права на такі помилки. Скандали навколо рішень міністра освіти Дмитра Табачника – це прямий і короткий путь до роздування сепаратистських настроїв у окремих регіонах. І, запевняю вас, набагато реальніший, ніж слова, що зірвалися з вуст відомого письменника.
Ну, і, звичайно, політикам треба припинити перед кожними виборами свідомо грати на регіональних почуттях громадян і торкатися больових точок на кшталт мовного питання. Бо саме такі речі, які закладаються у підсвідомість в період передвиборних кампаній, і обумовлюють, м'яко кажучи, не надто теплі взаємні почуття мешканців Сходу і Заходу. Україна сьогодні не була б умовно поділена на дві (а радше – три) частини, якби цей поділ свідомо не підігрівався абсолютно всіма політичними силами. Всіма без виключення.
...Це я до чого веду, шановні? До того, що говорити і писати сьогодні треба саме на цю тему (яка досі лишається нерозкритою). Годі шукати винних. Натомість слід шукати вихід з тієї ситуації, що склалася. Засунувши куди подалі свої давні образи, комплекси та амбіції. Тому що країна зараз у такому стані, що питання "Хто винен?" уже не актуальне. Винні всі, ну і що з того, кому від цього легше?... Набагато актуальніша конструктивна дискусія на тему "Що робити?".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
