Чи є правосуддя "за склом"?
...Чомусь згадався бразильський серіал "Багаті теж плачуть". Ні, його сюжет нічим не збігається із непересічним видовищем – трансляцією засідання Конституційного суду. Але за справжніми нутрощами "повернення повноважень" назва старої мильної опери дуже точно відповідає нинішньому сценарію, бо суспільство, споглядаючи це дивне шоу, повинне, за задумом його ініціаторів, пожаліти конаючу від нестачі "важелів" владу, відчути, у який ганебний спосіб був прийнятий поганий Основний закон (який свого часу вони хвалили та всіма силами захищали) і зрозуміти її крокодилячи сльози. Суд, мабуть, теж повинен увійти у положення влади, що волає про своє начебто безсилля, і повернути бідолашним "усю повноту". І народ повинен бачити, як багаті ридають. Вони обожнюють лити сльози прилюдно. Тим більше – у цьому конкретному випадку.
Бо ситуація взагалі безпрецедентна. Аби дійти до такого стану, щоб показувати засідання КС у прямому ефірі, треба бути ну дуже невпевненими в суспільному сприйнятті майбутнього прогнозованого рішення КС. Треба розуміти, наскільки відвертою є спроба забезпечити "вирішення питання" через історію з заміною майже третини складу КС буквально напередодні. І через абсолютну неоднозначність всієї ситуації, вирішено показати оце шоу по телевізору. Натє, мовляв, дивіться, які ми гіпертрофовано демократичні, публічні, відкриті.
Але це – емоції. Про сам факт трансляції – пізніше, а зараз, враховуючи, що суд таки-показували, скажу про те, що вкидається в очі вже з початку цього процесу. Взагалі-то ухвала, яка оголошувалась під час засідання Конституційного суду, нічим не відрізняється від усіх попередніх ухвал КС про розгляд справи на пленарному засідання Конституційного Суду у формі усного слухання. Таким чином, очевидно, не сам суд, а хтось за його стінами приймав рішення про те, що платники податків повинні профінансувати показ на першому національному цього засідання.
Скільки існує Конституційний суд, в ідеалі через його авторитет у суспільстві, через його виключно конституційний статус як єдиного органу конституційної юрисдикції, ніколи раніше в Україні, та й, власне кажучи, ніде в інших країнах, не виникало думки про необхідність через телевізор внушати людям суть того, що відбувається. Такого в принципі не повинно бути. Але це в тому випадку, якщо "дружина Цезаря" дійсно поза підозрою. Наразі ж існує стільки неоднозначних моментів, що нашарувалися і в процесі зміни практично третини складу Конституційного суду (абсолютно очевидно, під політичні обставини), і в самій відмінності позицій КС останнім часом в політичних питаннях, що в суспільстві є підстави говорити про ущербність та однозначне пониження владою статусу КС, а відтак – зниження рівня поваги до нього.
Взагалі в судовій світовій практиці навіть фотографувати у приміщенні суду під час слухань проблемно. Наприклад, всім відома, мабуть, така цікава риса американського правосуддя – під час процесів дозволено робити малюнки, не більше – аби хоч якось проілюструвати у ЗМІ перебіг того чи іншого процесу. Якщо застосувати таку практику для України, в будь-якому разі вийде карикатура, тож художників-реалістів до суду можна не запрошувати.
Звичайно, цю трансляцію не можна порівнювати із трансляцією 2004 року, коли засідання Верховного суду потрапили на екрани. Але ті два засідання цікавили десятки мільйонів громадян. У сьогоднішніх подіях зацікавлена лише влада, у людей – зовсім інші проблеми.
Взагалі ж це поза практикою. Будь-який суд і прийняття рішення – це не цирк, не футбол, не телешоу. Якщо раніше у КС і дозволялося знімати, – то це були, як правило, кілька хвилин на початку засідання та під час виголошення рішення. Про пряму трансляцію ніколи не йшлося. Такою була практика. То ж виникає логічне запитання – чи не є наявність телекамер в цьому випадку певною формою психологічного тиску на суддів?
Отже очевидно, що ні переконливості, ні юридичної бездоганної чистоти у цій ситуації немає. Суддів Конституційного суду не можна садити "за скло". Але, очевидно, хтось відштовхується від того, що народу треба дати хліба і видовищ. Хліб усе дорожчає, а видовище організували за гроші платників податків. І начебто це прояв демократичності. Але за цим проявом ховається прямий психологічний тиск на суд. І він проглядається не тільки в самому факті трансляції, а й у тому, як вона організована.
Погодьтеся: коментувати судове засідання, що транслюється у прямому ефірі, це все одно, що перетворювати його на футбольний матч. Причому коментатором "працював" один з народних депутатів України, Володимир Пилипенко. Який, по-перше, робив це, як на мене, некваліфіковано, по-друге, виконував, по суті, дуже неприглядну роль "заговорювача" того, що відбувалося у суді. Заговорювача, справді, деякою мірою кумедного, враховуючи відверті "ляпи", на кшталт того, що під час промови голови КС на початку засідання, нардеп дозволив себе кілька дуже "змістовних" коментарів, за якими упродовж тривалого часу не було чути, що каже голова. Окрім пафосної заяви про те, що сьогодні "дуже знаковий день для України", пан Пилипенко виголосив "революційну" думку – мовляв, конституційна реформа має історичне значення для України. За цією непересічною логікою, КС нині під прицілом телекамер повинен щось зробити з тим "історичним значенням"...
Далі – більше. Аби глядачі не почули виступів у повному обсязі, і не приведи Господи, не зробили ля себе якихось "крамольних" висновків, коментатор, продовжуючи виконувати свій відповідальний обов'язок, зовсім забалакався і озвучив наступну глибоку думку: громадяни, мовляв, долучаються до Конституційного суду. Якось незручно пояснювати народному обранцеві елементарні речі, але доводиться: громадяни як і інші суб'єкти, не повинні долучатися до конституційного правосуддя. Це абсурд. Люди, можливо, є суб'єктами виконання прийнятих судом рішень, легітимного їх сприйняття, але ж ніяким чином, підкреслюю, громадяни до конституційного правосуддя не долучаються. На то є судді у КС. Хоча... деякі громадяни у нас дійсно долучаються до правосуддя: ті, наприклад, хто вирішує, що процес треба показувати і головне – коментувати. Ставлення до такого правосуддя, відповідно, не відрізняється в них від футбольного матчу...
Пан Пилипенко тренував свою ораторську майстерність, обіцяючи глядачам динамічний, цікавий процес у Конституційному суді, аж доки не видохся, сказавши: "Накінець послухаємо голову Конституційного суду". Голова КС, мабуть, повинен бути вдячним за надану буквально хвилину в ефірі без суржикового перекладу.
Помітила цікавий момент, пов'язаний знов-таки з коментуванням: як тільки представники сторін, в тому числі представники самого конституційного подання, нечітко відповідали на питання суддів КС (ну наприклад: чи є чинним сьогодні закон 2222, в якій формі він сьогодні існує, – безумовно, представники сторін в цьому питанні плутаються у своїх відповідях не завжди вони є переконливими), відразу включається оцей гучномовець за кадром. І починає коментувати "матч" не даючи глядачам можливості взагалі зрозуміти, що відбувається в залі КС. Можливо, тому так нервово крутив ручку весь час суддя-доповідач? З урахуванням того, яке складне завдання йому доводиться виконувати.
Але скидається на те, що режисери цього непересічного дійства вважали важливішою функцію коментатора. Тож пан Пилипенко винайшов ще кілька пікантних із правової точки зору формулювань. Наприклад, безапеляційно рубанув, що позиція ВР не може відрізнятися від позиції народних депутатів, які подали подання до КС. Це справжнє наукове і процесуальне відкриття, що базується на вивченні стадного інстинкту: мовляв, якщо в Раді є 252 "озабочених", то решта автоматично такі ж самі. Як спроектувати це одкровення на площину конституційного провадження – невідомо. Адже доводиться нагадати коментаторові, що депутатів у нас 450 душ. І позицією Верховної ради може бути, скажімо, проголосований більшістю голосів закон, який підписаний і набув чинності. А от позиція окремих народних депутатів – це їх власне рішення: в даному випадку тих, хто підписав подання до КС. І казати, що нинішнє шоу є наслідком позиції всієї Верховної ради – це все одно, що затверджувати існування в Україні однопартійної системи. Підозрюю, що представники певної політичної сили переконані, що так воно і є.
Впала в око іще одна "режисерська знахідка". При тому, що доступ до КС завжди є перепускним, суворо обмеженим, сьогодні там був справжній аншлаг. Жодного вільного стільця при тому, що зазвичай засідання КС відбуваються у напівпорожній залі. Очевидно, потрібна демонстрація масовості, тобто у питання відміни політреформи є потужний фан-клуб, всенародна любов і величезний суспільний інтерес.
Звичайно, я не можу ставити під сумнів доцільність присутності представників суб'єктів, які беруть участь у конституційному провадженні. Але достатньо високий рівень представництва президента, кабінету міністрів, чиновники на рівні першого заступника голови адміністрації, сам представник у КС – така висока публіка гуртом відвідує засідання мабуть вперше за останні пів року (питання, чи не примушує суддів нервувати така кількість і якість гостей, не задаємо, бо відповідь очевидна). І раптом – головний консультант апарату Верховної ради! Очевидно, поважний доктор наук професор Селіванов у цьому фарсі брати участі мабуть не зміг. Або не схотів.
Я його розумію. Адже коментатор уже на початку конституційного провадження пообіцяв, що на ранок громадяни прокинуться уже з "новою Конституцією 96 року". Зрозумівши ідіотизм цієї заяви, він спробував виправитись та повідав, що КС може або погодитись, або відхилити позицію депутатів. Пробачте, але чому замість слухати виступи учасників процесу (якщо вже шоу таки розпочато), глядачі вимушені чути повну нісенітницю від людини, яка йшла в парламент під егідою однієї політичної сили, вчора була з неї виключена, а сьогодні обслуговує інтереси іншої партії?
Так от, я хочу повідомити пану коментатору і тим, кому випало нещастя слухати його, що насправді КС може або визначити, що закон N2222 є конституційним, або що положення Конституції не відповідають Конституції.
І, скажу відверто: обґрунтувати цю позицію буде дуже складно, і бездоганною в сьогоднішніх умовах вона не буде ніколи. Це ж не 2005 рік, коли цей закон ще не став "тілом" Конституції. І політики ще не встигли, як циган сонцем, накрутити навколо цього закону стільки непослідовних позицій.
А Конституційний суд ніколи не "погоджується" ні з ким. Він дає оцінку позиції сторін. Схоже, що у ці дні суспільство буде давати оцінку самому суду...
P.S. Сподіваюсь, що ця стаття не стане для телевізійників-аматорів приводом для образ. Бо на на цьому творчому шляху в них ще все попереду.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
