Закарбування власних помилок
В Україні з'явилася раритетна книжка. Та, яку тепер будуть відшукувати на запилений полицях фахівці в галузі права. Та, що допоможе заробити поліграфістам, бо наклад потрібен чималий і дуже терміново. Ця книжка називається "Конституція України". Зразка, як ви розумієте, 1996-го року.
Уявляю собі радість букіністів-колекціонерів, які мають у себе автентичне видання. Думаю, збиранням книжок такого ґатунку захоплюються не всі. Але те, що судді Конституційного суду України мають у домашніх бібліотеках примірники, які добре збережені та виставлені на почесних полицях, безперечно. Тоді судді тех. Радіють, разом із поліграфістами. Більше, думаю, захвату не відчуває ніхто, окрім хіба що 252 депутатів, переважна більшість яких, здається, не читали ані Конституцію зразка 1996 року, ані той варіант, за яким жила країна останні роки.
Бо радіти тому, що країна через "епохальне" рішення КС вийшла із власного конституційного поля, було б якось ненормально. Такою ж мірою ненормальним є ігнорування Україною європейських традицій конституціоналізму у питанні вдосконалення своєї Конституції. І вітати сьогодні результат роботи КС, це значить – абсолютно не розуміти тої бомби, яку підклало суспільству це рішення суду: віднині ми увійшли в небезпечний період життя в умовах нестабільного конституційного ладу і конституційно-правового конфлікту.
Якось зовсім дико говорити про те, що єдиний орган конституційної юрисдикції підкладає бомбу, але, нажаль, доводиться. Бо сьогодні навіть політичним неофітам і юристам-аматорам зрозуміло: позиція КС, який дозволяє собі приймати взаємовиключні рішення, демонструє розхитаність і нестабільність самого конституційного ладу. Чи може бути щось небезпечніше, коли розхитування ладу робиться руками органа, призваного захищати Конституцію та гарантувати безумовне дотримання її положень? Про які гарантії дотримання Основного закону може іти мова, коли півтора роки тому КС вирішив відмовити у відкритті провадження по закону N2222, пославшись на те, що цього закону вже не існує в окремому вигляді, він став положенням Конституції. Це рішення, панове, було остаточним! Сьогодні суд приймає полярно протилежне рішення, яке знов вважається остаточним!
Мало того: КС зобов'язав органи влади привести нормативно-правові акти у відповідність із Конституцією 1996 року. Якось "забувши" про те, що питання прийняття Конституції, внесення доповнень і змін, питання прийняття законів на основі Конституції є питаннями політичної в правової доцільності єдиного законодавчого органу країни – Верховної Ради. Тобто сьогодні Конституційний суд безапеляційно "відтер" парламент від справ визначення суті та змісту вітчизняного законодавства і перш за все – справи визначення змісту самої Конституції. Відтер, як відтирають від доходної справи колишнього партнера по бізнесу, що раптом став непотрібним.
І це робить ситуацію ще більш небезпечною, адже суд, який потрапив у лещата політичної доцільності, вибрав найгірший варіант прийняття рішення. Фактично КС замість парламенту, Президента, а головне – народу України, змінив конституційний лад держави.
Точніше, посіяв безладдя, бо з одного і того ж питання КС приймав взаємовиключні рішення, які тепер дозволяють і політикам, і юристам трактувати рішення суду, як кому заманеться.
Є відомий афоризм, нажаль, невідомого автора – про суд, який стоїть над усіма судами. Це той, судді якого виправляють помилки інших судів та закарбовують навічно свої особисті. Дуже влучно в нашому випадку.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
